Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

страхування (ст. 49 Конституції) тощо також не можуть бути послідовно реалізовані. Значною мірою вони є декларацією, заявою держави про її соціальні наміри. Але це не може бути підставою для заперечення значення таких положень як таких, що формулюють у відповідній частині норми прямої дії. Виявити цю частину у кожному конкретному випадку можна тільки за допомогою засади розумності та з урахуванням соціального контексту. Так, умови реалізації права на охорону здоров’я та медичну допомогу мають бути конкретизовані в спеціальних актах законодавства. І ніхто не може претендувати на охорону здоров’я та медичну допомогу за рахунок держави на рівні найсучасніших досягнень науки і медичної практики. Але ж певний мінімум послуг з охорони здоров’я та лікування має бути доступний кожному уже в силу ст. 49 Конституції.

При тлумаченні положень Конституції соціального, економічного і культурного змісту особливо важливим є врахування динаміки суспільних відносин. Мінімальні стандарти соціальних, економічних і культурних прав мають постійно підвищуватись. Відповідно змінюється і співвідношення в змісті таких положень елементів, що належать до нормативного регулятора, з одного боку, і елементів, що належать до декларації держави про її соціальні наміри, — з іншого. Це вимагає динамічного підходу до тлумачення положень Конституції соціального, економічного і культурного змісту, що потребують конкретизації.

Відповідно до ст. 48 Конституції «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». «Достатній життєвий рівень» — це в будь-якому випадку рівень, що є вищим прожиткового мінімуму. Більш конкретно «достатній» життєвий рівень не визначається. За таких умов положення ст. 48 Конституції має конкретизуватись шляхом застосування принципу верховенства права (таких його складових як засади справедливості та розумності). Засади справедливості та розумності передбачають необхідність врахування при тлумаченні і застосуванні ст. 48 Конституції такого чинника як наявність та обсяг наявних ресурсів, за рахунок яких буде забезпечуватись достатній життєвий рівень для кожного. Конституційний Суд при розгляді однієї із справ зробив посилання на ст. 48 Конституції[453], але до проблеми наявності ресурсів для забезпечення права, передбаченого цієї статтею, не звертався. Це видається неприйнятним, оскільки при здійсненні правосуддя Конституційний Суд не повинен був тлумачити ст. 48 Конституції виключно стосовно певних соціальних прошарків населення, оскільки у конституційному поданні йшлося лише про громадян, що входять до таких прошарків. Таке тлумачення порушувало б конституційний принцип рівності перед законом стосовно тих громадян, які не входять до цього прошарку, оскільки є очевидним, що застосування ст. 48 Конституції такою ж мірою до всіх громадян України є неможливим.

У ст. 50 («кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди»), 49 (»кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування»), 47 («кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду»), 46 («громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом») Конституції також закріплюються положення, реалізація яких потребує матеріальних та фінансових ресурсів і які формулюють принципи. Тому ці положення також слід кваліфікувати як такі, в яких значною мірою формулюються декларації про соціальні наміри держави. Тому ці положення слід застосовувати в межах, в яких це є можливим у силу наявних ресурсів та з урахуванням засад добросовісності, справедливості та розумності, що входять до змісту принципу верховенства права.

Отже, поділ прав на громадянські і політичні, з одного боку, та соціальні, економічні та культурні, — з іншого, треба враховувати при тлумаченні Конституції. Небажання провести чітке розмежування між громадянськими і політичними правами, з одного боку, та соціальними, економічними і культурними права, — з іншого боку, йде від радянської традиції. Згадаємо, як у відповідь на обвинувачення Радянського Союзу у порушенні громадянських і політичних прав людини радянська пропаганда висувала зустрічні обвинувачення у порушенні «імперіалістичними державами» права на працю, на соціальне забезпечення, на безпечне для життя і здоров’я довкілля тощо.

У такий спосіб змішувались питання неприпустимості авторитарного і навіть деспотичного суспільного устрою, узурпації державної влади, які в кінцевому рахунку ведуть до деградації суспільства, з питаннями, вирішення яких потребує підчас значних матеріальних ресурсів. Світовий досвід показав, що починати треба з демократичного устрою суспільства на правових засадах, який у довгостроковій перспективі здатний забезпечити вирішення соціальних, економічних і культурних проблем, а не з забезпечення державою мінімального рівня матеріального забезпечення та консервації авторитарних політичних режимів.

15. Накопичена певна практика тлумачення і застосування положення ст. 1 Конституції, яким Україна визнається соціальною державою. Є непоодинокі рішення Конституційного Суду, якими визнавались неконституційними положення законів, що суперечать положенню ст. 1 Конституції України про соціальний характер держави. Зокрема, йдеться про рішення Конституційного Суду від 9 липня 2007 р. у справі про соціальні гарантії громадян[454]. Цим рішенням були визнані неконституційними численні положення Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими була призупинена дія законів, що встановлюють пільги для окремих категорій громадян, зверталась увага на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції при підготовці, прийнятті та введенні в дію законів про Державний бюджет України, а також визнається преюдиціальне значення цього рішення для судів, які будуть розглядати відповідні позови. Це рішення викликає такі зауваження.

Помітне прагнення Конституційного Суду не тільки вирішити конституційно-правову справу, а й певною мірою здійснити тиск на законодавчу та виконавчу гілки влади з метою стимулювати їх до більш послідовного дотримання положень Конституції про соціальну спрямованість діяльності держави. Але ж будь-який тиск має бути стриманий, інакше можна зламати ту річ, на яку здійснюється тиск, та отримати результат, що є протилежним бажаному. Досвід отримання результату, протилежного бажаному, є. В даному випадку Кабінет Міністрів, можливо, і