Читати книгу - "Під куполом"

— Ренні, будьте розсудливі. Я вас прошу.

Великому Джиму сподобалось оте його «прошу»; до нього вмент повернувся гарний гумор.

— Давайте підсумуємо, саме час, чи не так, полковнику Кокс? Очільник тут Енді Сендерс, не я. Хоча, природно, я вдячний за таку люб'язність, як цей дзвінок, з боку такого поганського гівноїда, як ви. Тоді як я певен, що Енді погодився б з вашою моделлю управління — дистанційовано, як же інакше, — однак, гадаю, я можу говорити від його імені, коли зараз кажу вам: візьміть вашу пропозицію й засуньте собі в те місце, де ніколи не сходить сонце. Ми тут самі по собі й управлятимемося так, як нам це подобається.

— Ви божевільний, — промовив полковник Кокс зачудовано.

— Так невіруючі завжди називають релігійних людей. Це їхній останній аргумент проти віри. Ми звиклі до цього, і на вас я не ображаюсь. — У цьому він збрехав. — Можу я поставити вам запитання?

— Кажіть.

— Чи не збираєтеся ви заблокувати наш телефонний і комп'ютерний зв'язок?

— Вам би сподобалося таке рішення, чи не правда?

— Звісно, ні, — чергова брехня.

— Телефони й інтернет залишаться. Також і запланована на п'ятницю прес-конференція. На якій вам поставлять чимало важких запитань, запевняю.

— Полковнику, я не планую відвідувань ніяких прес-конференція в найближчому майбутньому. Енді також. А в місіс Ґріннел, от така вона бідолаха, голова ледь варить. Отже, запросто можете відміняти свою…

— О, ні. Зовсім навпаки. — Чи це там часом не усмішка намалювалася в Коксовому голосі? — Прес-конференція відбудеться опівдні в п'ятницю, забезпечивши достатньо рекламного часу для його продажу у вечірніх новинах.

— Цікаво, хто ж братиме в ній участь з нашого боку, як ви гадаєте?

— Всі, Ренні. Абсолютно всі. Тому що ми дозволимо родичам мешканців міста підійти до Купола з Моттонського боку — там, де об нього розбився літак, у якому загинула дружина містера Сендерса, смію вам нагадати. Там також буде присутня преса, висвітлюватиме цю подію. Це буде схоже на день відвідин у в'язниці, хоча, без жодного хоч трохи винного. Окрім вас, либонь.

Ренні знову оскаженів.

— Ви не маєте на це права!

— О, навпаки, якраз маю. — Там таки присутня усмішка. — Можете всістися по свій бік Купола і проти мене кирпу гнути, а я зі свого боку робитиму те саме. Відвідувачі розташуються вервечкою, і всі, хто погодиться, матимуть на собі майки з написами «ДЕЙЛ БАРБАРА НЕ ВИНЕН. ЗВІЛЬНІТЬ ДЕЙЛА БАРБАРУ» та «ІМПІЧМЕНТ ДЖИМУ РЕННІ». Буде багато сліз, розділені Куполом люди притискатимуть долоні до долонь, хтось навіть намагатиметься так поцілуватись. Перфектна картинка для телебачення, і перфектна пропаганда. Головне, це змусить людей у вашому місті задуматися: чому ними керує така некомпетентна особа, як ви?

Голос Великого Джима опустився до низького гарчання:

— Я цього не дозволю.

— Яким це способом ви збираєтеся цьому запобігти? Більше тисячі людей. Не постріляєте ж ви їх усіх. — Коли полковник заговорив знову, голос його звучав спокійно, виважено. — Гаразд, виборний, давайте врешті вирішимо. У вас усе ще є шанс вийти з усього цього чистим. Вам усього лише треба відійти від управління.

Великий Джим помітив Джуніора — той, немов якийсь привид, дрейфував коридором у напрямку вхідних дверей, усе ще в піжамних штанях і капцях, — але не поворухнувся. Джуніор міг впасти мертвим посеред коридору, а Великий Джим так би й залишився сидіти згорбленим за своїм столом, стискаючи золотий м'ячик в одній руці і телефонну слухавку в другій. Єдина думка пульсувала в його голові: поставити Ендрію Ґріннел панувати і Офіцера Цицьки її радницею.

Та це ж жарт.

Геть дурний жарт.

— Полковнику Кокс, відтрахайте себе в рота.

Він вимкнув телефон, крутнувся на стільці й пожбурив золотий м'ячик. Той попав у фото Тайгера Вудса. Скло розсипалось, рама впала додолу, і Картер Тібодо, котрий завжди вмів нагнати переляку на інших, але сам лякався рідко, аж підскочив на рівні.

— Містере Ренні? З вами все гаразд?

Не виглядав він на гаразд. На щоках палали хаотичні пурпурові плями. Маленькі очиці вибалушилися, ледь не вивалюючись з товстих жирових складок. Жила билася в нього на лобі.

— Їм ніколи не відібрати в мене моє місто, — прошепотів Великий Джим.

— Звичайно, ніколи, — підтвердив Картер. — Без вас нам хана.

Ці слова принесли Великому Джиму деяке полегшення. Він потягнувся по телефон, потім згадав, що Рендолф пішов додому, щоб трохи перепочити. У нового шефа поліції залишалося зовсім дещиця часу на сон з того дня, як почалася ця криза, і він сказав Картеру, що збирається проспати принаймні до обіду. Та й нехай. Все одно з нього майже ніякої користі.

— Картере, записуй. Покажеш це Моррісону, якщо він зараз чергує в дільниці, а потім покладеш Рендолфу на стіл. Після цього зразу ж повертайся сюди. — Він на хвильку замислився, хмурячись. — І подивися, чи не туди попрямував Джуніор. Він якраз виходив, коли я балакав по телефону з цим полковником Робіть-Що-Я-Кажу. Не йди шукати Джуніора, якщо його там нема, але якщо він там, пересвідчись, що з ним все гаразд.

— Звісно. А що записувати?

— Дорогий шефе Рендолф, Джеклін Веттінгтон мусить бути терміново деституйована з департаменту поліції Честер Мілла.

— Це означає вигнана?

— Саме так.

Картер повільно писав у своєму нотатнику, і Великий Джим його не підганяв. Він знову опанував себе. Йому стало значно краще, і навіть більше того. Він відчув драйв.

— Додай: дорогий офіцере Моррісон, коли Веттінгтон з'явиться у дільниці, будь ласка, поінформуйте її, що вона звільнена, і накажіть їй очистити свою шафку. Якщо вона спитає у вас про причину, скажіть, що відбувається реорганізація департаменту і в її послугах потреби більше не існує.

— Містере Ренні, а в слові «існує» після «с» є «т»?

— Граматика не важить. Важливий сенс.

— Окей. Готово.

— Якщо їй захочеться подальших пояснень, нехай побачиться зі мною.

— Записав. Це все?

— Ні. Передай, щоб перший, хто її побачить, забрав у неї значок і особисту зброю. Якщо вона пердітиме, що це її приватна власність, нехай напишуть їй розписку, де зазначать, що пістолет їй або буде повернуто, або сплачено за нього компенсацію після завершення кризи.

Картер дописав, потім підвів очі.

— А що коїться з Джунсом, як ви гадаєте, містере Ренні?

— Не знаю. Просто мігрень, мені здається. Що б воно там не було, наразі я не маю часу цим займатися. Є більш нагальні проблеми. — Він показав пальцем на записник. — Подай сюди.

Картер подав. Карлючки третьокласника, але все, що було наказано, записано точно. Ренні поставив свій підпис.