Читати книгу - "Гра престолів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кетлін схвильовано нахмурилася.
— Я так зрозуміла, що Лайсиного хлопчика брав до себе за годованця лорд Тайвін у Кичеру Кастерлі.
— Ні, лорд Станіс,— дратівливо заперечив Волдер Фрей.— Ви що, думаєте, я лорда Станіса від лорда Тайвіна не відрізню? Ото ще дві гонорові дупи, які думають, що срати — нижче їхньої гідності, але то таке, цих двох я не сплутаю. Чи ви гадаєте, що я такий старий, аж пам’ять утратив? Мені дев’яносто, але я все чудово пам’ятаю. І що з жінкою робити, теж добре пам’ятаю. Кажу вам, наступного року в цей час моя дружина подарує мені сина. Або дочку, нічого не вдієш. Та хлопчик це буде чи дівчинка, всі вони червоні, зморшкуваті, пискляві, а головне, вона обов’язково захоче назвати дитину Волдером чи Волдою...
Кетлін було байдуже, яке ім’я леді Фрей обере для своєї дитини.
— Джон Арин планував віддати сина за годованця лорду Станісу, ви впевнені?
— Так, так, так! — мовив старий.— Та тільки він помер, тож хіба тепер не байдуже? Ви ж казали, вам треба річку перейти?
— Треба.
— А не зможете! — твердо відтяв лорд Волдер.— Якщо я не дозволю, а навіщо це мені? Ні Таллі, ні Старки ніколи не були моїми друзями.
Відкинувшись у кріслі, він схрестив руки на грудях, насмішкувато чекаючи на відповідь.
Він торгувався.
...Коли відчинилася замкова брама, над пагорбами на заході низько висіло велике червоне кружало сонця. Підйомний міст з рипінням опустився, ґрати рушили вгору, і леді Кетлін Старк виїхала з замку, щоб знову приєднатися до сина і його прапороносців. Позаду неї скакали сер Джаред Фрей, сер Гостін Фрей, сер Данвел Фрей і байстрюк сера Волдера — Ронел Ріверз, очолюючи довгу колону пікінерів — нескінченні шереги піших вояків, убраних у блакитні сталеві кольчуги та сріблясто-сірі плащі.
Назустріч чвалував Роб, а поруч з його жеребцем біг Сіровій.
— Домовлено,— повідомила Кетлін.— Лорд Волдер дозволяє тобі перехід. Мечників своїх теж дає тобі, а собі для оборони Близнючок лишає тільки чотириста вояків. Пропоную тобі зоставити тут чотири сотні наших лучників і мечників. Він навряд чи заперечуватиме проти зміцнення гарнізону... от тільки командування доручи людині, якій можеш довіряти. Лордові Волдеру слід іноді нагадувати про його власні обітниці.
— Як скажеш, мамо,— відповів Роб, роздивляючись шереги пікінерів.— Може... сера Гелмана Толгарта, як гадаєш?
— Добрий вибір.
— А... чого він захотів од нас?
— Якщо можеш відпустити кількох мечників, вони супроводять двох онуків лорда Фрея на північ у Вічнозим,— сказала вона.— Я погодилася взяти їх за годованців. Вони малі, вісім і сім років. Схоже, обох звати Волдерами. Думаю, Бран буде радий товариству однолітків.
— І все? Двійко приймаків? Невелика данина за...
— З нами поїде Олівар, син лорда Фрея,— провадила Кетлін.— Служитиме твоїм особистим зброєносцем. З часом батько хотів би, щоб його висвятили в лицарі.
— Зброєносець? — знизав плечима Роб.— Гаразд, я не проти, якщо він...
— Крім того, якщо Арія повернеться до нас, ми погодилися, що вона вийде заміж за наймолодшого сина лорда Волдера — Елмара, коли обоє досягнуть повноліття.
Роб збентежився.
— Арії це не сподобається.
— А ти, коли війна закінчиться, маєш одружитися з однією з його дочок,— закінчила вона.— Його милість люб’язно погодився, щоб ти сам обрав собі дівчину. В нього є декілька, які, на його думку, тобі підійдуть.
Треба віддати йому належне, Роб навіть не здригнувся.
— Зрозуміло.
— Ти згоден?
— А я можу відмовитися?
— Ні, якщо хочеш перетнути річку.
— Я згоден,— похмуро мовив Роб. Ще ніколи він не здавався Кетлін таким дорослим, як цієї миті. Хлопчаки забавляються мечами, але укласти шлюбну угоду, усвідомлюючи, що це значить, може тільки справжній лорд.
На той бік перейшли увечері, коли над річкою плив рогатий місяць. Подвійна колона виповзла зі східної вежі-близнючки, як величезна сталева змія, ковзнула через двір, перетнула фортецю й вийшла на міст, а за деякий час показалася з брами другого замку на західному березі.
Попереду змії їхала Кетлін разом із сином, зі своїм дядьком сером Бринденом і з сером Стевроном Фреєм. За ними прямувало дев’ять десятих вершників: лицарі, списники, вільні вершники, кінні лучники. Минуло кілька годин, поки вся валка перетнула міст. Згодом Кетлін пригадувала стукіт незліченних копит по дереву підйомного мосту, і лорда Волдера Фрея, який на своєму паланкіні проводжав кавалькаду, і блиск очей у стрільницях і бійницях Водяної башти.
Більша частина північного війська — пікінери, лучники й головні сили піших солдатів — залишилася на східному березі під командуванням Руза Болтона. Роб наказав їм і далі просуватися на південь, щоб зустрітися з велетенською армією Ланістерів, яка наступала під проводом лорда Тайвіна.
Добре це чи погано, але син кинув жереб.
Джон
— З тобою все гаразд, Сноу? — запитав лорд Мормонт, нахмурившись.
— Гаразд,— крякнув його крук,— гаразд.
— Так, мілорде,— збрехав Джон... гучніше, ніж треба, мов переконуючи себе, що це правда.— А з вами?
Мормонт насупив брови.
— Мене хотів убити мертвяк. То як зі мною може все бути гаразд? — пошкріб він себе під підборіддям. Його кошлата сива борода обгоріла у вогні, отож він обтяв її. А з білою щетиною, яка пробилася на щоках, він здавався старшим, не таким поважним і до того ж сердитим.— У тебе кепський вигляд. Як рука?
— Гоїться.
Джон зігнув забинтовані пальці, щоб показати: все добре. Кидаючи охоплені полум’ям портьєри, він не передбачав, що так сильно обгорить, і зараз права рука майже до ліктя була замотана шовковим бинтом. Тоді Джон не відчував нічого, біль прийшов згодом. З порепаної червоної шкіри сочилася рідина, між пальцями набрякли застрашливі криваві пухирі завбільшки з тарганів.
— Мейстер каже, лишаться шрами, а в цілому рука має слухатися, як і раніше.
— Шрами на руці — дурниці. На Стіні тобі здебільшого доведеться вдягати рукавиці.
— Ваша правда, мілорде.
Джона непокоїла не думка про шрами, а все інше. Мейстер Еймон поїв його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.