Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

 Коли я постукала до кімнати Тома, мені ніхто не відповів, і я припустила, що він спить, як завжди. Не чекаючи, поки мені відкриють, я увійшла, щоб його розбудити і раптово побачила щось. Справді, відбувалося те дивне, що й описала мені бабця на лавці.

Том спав, та не зовсім. Його тіло було, ніби в синій оболонці, а точніше, в синій, що світиться, і невідомій мені істоті. Майже таким, як описали його місцеві чутки. Величезне, настільки, що ледве вмістилося на повний зріст у досить просторій кімнаті. Воно лазило нею на своїх чотирьох довгих і худих лапах. Вигляд його задніх кінцівок був дивним, коліна на них були вивернуті в інший бік, як у коника. На передніх лапах були довгі, гострі пазурі, і, швидше за все, ця істота використовувала їх як зброю. Шиї не було, а голова, таке враження, що злилася з тілом, в яке власне і був "занурений" Том.

Очі у  цієї істоти теж були, на верхній частині голови, чорні, довгасті, і їх було шість і вони всі хаотично дивились в різні боки. На голові було щось на зразок ріжок у два ряди, ближче до очей вони були довгі, але зменшувалися до самого кінчика хвоста, вже на спині більше нагадуючи шипи. Воно лазило по кімнаті, намагаючись знайти вихід і, схоже, відчинивши двері, я йому якраз його показала.

Коли істота швидко прослизнула повз мене у відчинені двері, я мало було раніше часу не посивіла.

Пробігаючи, воно зачепило мене своїм хвостом, злегка відкинувши в стіну, але не сила істоти мене здивувала більше, я чекала на щось подібне. Мені здавалося, що воно буде якесь слизьке, судячи з того, як виглядало, але на щастя ці мої очікування не виправдалися.

Ця істота взагалі була не з плоті. Воно скоріше примарно-безтілесне, наче пара миттєво застигла і набула якоїсь форми. Від його дотику віяло холодом і були незвичайні відчуття миттєвого обмороження. Але самого обмороження як такого не було. Я кинулася до вікна і роздивилась на вулиці чудовисько, що вислизнуло з приміщення, всередині якого знаходиться мій товариш. Істота, явно відчула простір, тепер вирівнялася і стала на дві лапи. Воно було дуже велике і до жаху не приємної зовнішності. Але коли побігло через усе село у бік лісу, я помітила безглуздість цієї ситуації. Маючи не маленькі габарити і дуже примітний зовнішній вигляд, незважаючи на мого напарника всередині, його чомусь абсолютно ніхто в селі, крім мене, не бачив, хоча на вулиці було досить людно.

Я спритно помчала до своєї кімнати, забрала потрібні речі, і вирушила слідом за ними. Дорогою я підхопила лисицю і розповіла їй про те, що побачила і що мені розповіла місцева.

– «Ну, це трохи тішить, що кількість смертей дуже низька, і пояснює, чому немає перед лісом таблички, що там дуже небезпечно і ночувати не можна», – зауважила Фумі.

– В принципі, це так! Адже ці битви відбуваються не щодня, але все ж таки дивно, чому в альянс не надходило про це повідомлень.

– «Отже, за життя Томаса можна не турбуватися», – здається недолюблює вона трохи мого напарника.

– Це теж тішить, що він більш менш поза загрозою, але все ж таки треба якось його звідти витягнути.

– «Ні, не вийде. Краще дочекатися ранку і простежити, щоб ти не заснула».

– А що я? – не зрозуміла про що це вона.

– «Я тобі казала, що твій запах і запах Тома змінився, а тепер це все пояснює. Ти сама сказала що, коли ви не спите, ці істоти сидять усередині вас і чекають, поки заснете, щоб потім вилізти і взяти участь у битві, як тільки зійде місяць».

– Зрозуміла! Мені лише треба не спати, щоб не стати такою самою, як Том.

Це не так вже й складно. Мені просто потрібно протриматися дві ночі, тим паче, що вдень я зможу поспати. От тільки проблема в тому, що коли я вранці прокинулася, почувала себе дуже втомленою, але нікому про це не сказала, а після вже не встигла подрімати, бо займалася збором інформації.

– «Але спати якщо чесно хочеться», – з прикрістю подумала я.

Коли ми повернулися назад до галявини, а дійшли ми до неї набагато швидше, ніж вибиралися, я побачила кілька таких гігантів і в кожному з них була спляча людина. Видовище було таке ж дивне як і моторошне, тож я навіть здивувалася. Світили місяці, поле й самі істоти теж сяяли, І до речі, я на них вже розгледіла якийсь фіолетовий візерунок, якого раніше не помітила.

Лисиця не залишилася зі мною на галявині спостерігати за видовищем, вона побігла в ліс на пошуки якоїсь рослини, завдяки якій я маю не заснути. І це дуже доречно тому що спати з кожною хвилиною хотілося все сильніше, і щось мені здається, ця істота всередині мене діяла якось пригнічено, адже якщо я не засну, вона пропустить таку рідкісну можливість взяти участь у бійні.

Фумі швидко впоралася зі своїм завданням та повернулася з подарунком для мене. Ця рослина була дуже гіркою, але вона подіяла практично миттєво і спати мені перехотілося мало не відразу, можливо навіть саме через гіркоту.

Я стояла і спостерігала, як борються між собою ці істоти і це дійсно, мало вигляд справжнісінької битви. І зовсім це не невинна гра. Людям всередині, під час битви завдавали поранень, і деякі мали серйозні ушкодження. Добре хоч Том був мечником і на ньому були ельфійські обладунки під одягом із міцного сплаву. Тому турбуватися поки особливо нема чого, думаю його захисту зашкодять ще дуже нескоро. Я помітила що оболонка в якій був Том, билася лютіше за всіх інших, цікаво, стиль битви залежить від того яка людина всередині, адже переважно це звичайні фермери, а мій напарник начебто хороший мечник, щоправда я ще не бачила його у ділі але повірю на слово.