Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Відчинивши старі скрипучі двері, дівчина та хлопець зайшли до харчевні. Там стояла неймовірна задуха, хоч на вулиці було вже прохолодно. Напевно половина містян зібралася у ній.

Чарівники пройшли вглиб приміщення до стійки, де худа з вигляду жінка розливала якусь рідину по кухлях.

- Вибачте, де нам знайти Перрі? – тихо спитав Альбрехт; їм довелося зняти капюшони, бо інакше вони б привертали увагу.

- Перрі? Це мій чоловік! Що вам від нього потрібно? Він щось накоїв? – злякалася жінка.

- Ні! Нам порадив до нього звернутись волоцюга Го! То ми можемо його побачити? - відповів Альбрехт, занервувавши.

– Ви від Говарда? Вам туди! - вказала вона пальцем у бік дверей за нею.

Рада та Альбрехт їй подякували, і швидко, доки на них не звернули уваги, пройшли за двері, які вона показала. За нею був невеликий коридор із двома дверима. В одній знаходився склад, а в другій вони знайшли самого господаря харчівні.

- Ви Перрі? Ми від волоцюги Го! Він сказав, що ви зможете нам допомогти! - промовив Альбрехт, відразу, як закрив двері.

  Чоловік сидів за дерев'яним столом, і щось писав пером у зошит. На ньому була стара поношена куртка. Незважаючи на день, він навіть не відчиняв віконниці, користуючись світлом від свічки.

У перші дні у сімнадцятому столітті Раді було складно звикнути до того, що тут немає електрики. Зараз вона вже не так сприймала це.

- Проходьте, сідайте! – вказав він на два стільці біля стіни. - Що вам потрібно? Нові документи? Довідку про доходи?

- Ні! Ми хочемо дізнатися, що являє собою граф Карбрі! І що сталося з родиною графа Флурмстея? – спитала Рада.

Чоловік помітно зблід, випустивши перо з рук.

– Для чого вам це?

– Нам треба знати все! Ми посланці Великого герцога Мерліна. Він хоче допомогти вам!

- Ну добре. – якось швидко погодився чоловік, відклавши зошит убік. - Вісім років тому після того, як король Колгарі придушив бунт, граф Хейл та інші потрапили до в'язниці! А їхні родини вигнали із міст, якими вони керували. На той момент і з'явився Джордж Карбрі. Він зміг домовитися з королем і прибрати все графство Флурмстей до рук. До його характеристики додам, що король не виносив смертний вирок нікому з заколотників бунту, Карбрі сам виправив цей недолік. Я знаю, що він убив дружину та дітей Хейла. Це все! - чоловік запнувся.

- Це жахливо! Містер Перрі, якщо Мерлін це дізнається, він приведе сюди своє військо і правлінню Джорджа Карбрі прийде кінець! – Рада ледь стрималася, щоб не вигукнути.

Тут двері грюкнули і відчинилися. До кімнати зайшла дружина Перрі, яка до цього була зайнята в залі.

- Дякую! Нам вже час. - подякував Альбрехт і вже повернувся до дверей.

- Стривайте! Я випадково почула вашу розмову! Ходять чутки, що родина графа Флурмстея все ще у Північній вежі! Усі її бояться та оминають! Бо вночі там лунають дивні звуки. Люди думають, що це примари закатованої сім'ї!

- Хелл! Що за дурниці ти несеш? Страшних історій наслухалася? Примар не існує! - заперечив їй чоловік.

- Ні! Ви помиляєтесь! Вони існують! І ми зустрічалися з однією! Розкажіть нам, де ця Північна вежа? - запитав Альбрехт.

- Її неважко помітити! Вона стоїть біля північного кінця міста! За нею ніхто не стежить! Ніхто в здоровому глузді туди не піде! Хоча на дверях висить замок! Але для вас це не складе проблеми. Башта дуже стара, і боюся скоро розвалитися! Тож будьте обережні!

Коли Рада відійшла до дверей, Альбрехт кинув Перрі.

- Пишайтеся своїм графом! Хейл Флурмстей один з тих, хто допоміг повернути Віджио та графство Локстерн у герцогство Фероманськ.

- То він живий? - Розширилися очі чоловіка.

- Можливо. Морлу вдалося полонити його та ще трьох керівників повстання! Мерлін уже шукає їх! Ось побачите, скоро все налагодиться! І графа Карбрі тут не буде! – Альбрехт сподівався на це.

Він зрозумів, що Джордж Карбрі їх не пропустив у місто лише тому, що побачивши все це його не тільки не залишили управителем, а й стратили б.

Ще раз подякувавши, вони попрощалися та вийшли. Їм хотілося якнайшвидше опинитися на свіжому повітрі. Хоча його не можна було назвати свіжим.

- Цей Перрі, шахрай! - накинула на голову капюшон Рада. - Він займається підробленням документів!

- Не він один такий. Це місто мені подобається дедалі менше. – Альбрехт глянув угору. – Скоро сонце заходитиме! Нам треба перевірити Північну вежу! А там побачимо! Швидше за все, ми не впораємося і потрібна буде допомога загону!

- Була б я Великою герцогинею, то викинула графа Карбрі з його замку! – вишкірилася Рада, подивившись у далечінь, де височів чудовий замок.

- Залиш цю справу Мерліну! - доторкнувся до її руки Альбрехт. - Ходімо!

Вони, знову приховуючи свої обличчя під каптурами, пройшли широкою вулицею, з фонтаном. Дівчина лише заради інтересу підійшла до нього. Води в ньому не було, та й чистити його теж мабуть ніхто не збирався. Рада розуміла жадібність та байдужість графа Карбрі, але не розуміла, як самі люди живуть у цьому свинарнику?