Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

Вперлася долонями в груди аморального виродка, що вже торкався своїми палкими губами моєї шиї, та спробувала відштовхнути. На мій подив, Давид відступив, всунувши руки в кишені штанів. Самовдоволено хмикнув та підвів очі на моє обличчя. У них вирував шторм, що не поєднувався з його розслабленою позою. Він не почувався винним.  

Звісно, це ж не його рідний брат називатиме шльондрою після всього!  

— Пробач, — смикнув плечем Давид і схилив голову набік, спостерігаючи за мною з недовірою, мовби очікував від мене нападу.  

Я втягнула носом повітря та поправила комірець гольфа. 

— Просиш вибачення? 

Він уже не вперше це робив, але чому ж із його вуст так дивно це чути? 

Давид ліниво знизав плечима і сухо додав: 

— Я порушив твій особистий простір. Переступив межу. Пробач. Я не хотів тебе лякати, завдавати болю чи посягати на твоє тіло. 

— Звучить не щиро, — я без злоби всміхнулася.  

Нашу розмову перервала Ясміна Володимирівна. Вона гучно опустила вже знайому мені книгу на столик і вийшла наперед, сплеснувши в долоні. 

— Не буду довго розпинатися, повідомлю одразу: сьогодні ми викликатимемо демона, — прогримів її хрипливий голос, що видавав у ній затятого курця. 

Та-ак, сьогодні без амулетів...

По кімнаті пронеслися радісні вигуки. Дехто насторожився. Мені ж було байдуже і водночас тривожно. Зустрітися зі ще однією пекельною тварюкою я бажанням не горіла. 

— Незважаючи на несхвалення з боку інших викладачів і те, що зробив демон із нашою академією чотири роки тому, я все одно вважаю це знання досить корисним. Ці потвори не настільки страшні та небезпечні, як може здатися на перший погляд. Їх запросто можна контролювати та використовувати для власної вигоди, потрібно лише знати, на що натиснути. 

Ясміна Володимирівна вигнула в хитрій посмішці губи, нафарбовані темною помадою, і повернулася до нас спиною, розгорнувши принесену книгу.  

— Як ви вже знаєте, — продовжила ректорка, — демони ковзають своєю ієрархією, мов пінгвіни черевом по льоду. Королі позбавляються своїх корон, а нікчемні чорти посідають їхні місця, набравшись достатньо сил. Ми викличемо одного з них — графа. 

Вона замовкла, опустила свої майже чорні очі, вишукуючи у книзі потрібне заклинання. Більше не перебуваючи під її страхітливим поглядом, я наважилася запитати:   

— Свята вода допоможе проти демона? 

Від белькотіння Меліси з її примарним мозком ніякої користі, то може її матір прояснить ситуацію? 

— На вищих демонів свята вода не діє, — відповіла ректорка, не відволікаючись від книги. — На нижчих — зрідка, але буває. Якщо ви викликали демона, студентко Гончарук, раджу якнайшвидше відправити його назад до пекла зворотним заклинанням. 

— Нікого я не викликала, він сам приперся, — фиркнула, наткнувшись на примружений погляд Давида, що втискав мене своїм масивним тілом у підвіконня. Промовила до нього пошепки та скривилася: — Не тулися до мене, мов нещасний кіт. Мені вже дихати немає чим. 

— Цікавишся демонами? — розплився в дивній посмішці чаклун. 

Тіло напружилося від спалаху в його очах. 

— Якщо у вас проблеми, студентко Гончарук, зайдіть після занять у мій кабінет, — сказала ректорка, озирнувшись на мене через плече. — А зараз запаліть свічки, — вона вказала мені на коробку під столом. Після чого втупилася в обличчя Давида та простягнула йому книгу, на сторінці якої красувався химерний символ: — А ви, студенте Молотюк, намалюйте сигіл на підлозі. 

Краєм ока помітила, як смикнулися кутики губ Давида, а його м’які риси лиця загострились. 

Повітря в кімнаті стало в’язким. Без того важка атмосфера, що тиснула на кожну мою нервову клітинку, доповнилася відчуттям небезпеки.  

— Теж це відчуваєш? Хтось застосовує сильну магію,— бовкнула Меліса, з’явившись поряд. Знову вона за своє! 

— Моя кров не підійде для ритуалу, — похмуро відмовив ректорці Давид, з якоюсь насторогою позираючи на книгу в її руці.