Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Ярослав

Після зустрічі з представником банку, я повертався додому в прекрасному  настрої. Сьогодні удача була на моєму боці. Нарешті, після довгих місяців очікування, я отримав позитивне рішення щодо пільгового кредиту на відкриття ще однієї майстерні. Мені захотілося поділитися цією гарною новиною з Міленою. Але почувши її сумний голос в телефоні,  я відразу зрозумів, що у неї щось сталося. 

— Що з тобою? — стривожено допитувався у дівчини причину її смутку.

— Маріса захворіла, — навіть через телефон я відчував відчай, що охоплював мою крихітку.  — Я не знаю, що мені робити!

Вона ледь стримувалася, щоб не плакати й від цього в мене стискалося серце. Я знав, що Мілена обожнювала свою домашню улюбленицю. Тому мене не здивувало, що вона рознервувалася через її хворобу.

— Які у неї симптоми? — намагався зрозуміти в якому стані перебувала тварина.

— Вона весь ранок нічого не їсть і не встає на ноги, — у голосі дівчини почали дзвеніти істеричні нотки. 

— Мілено, заспокойся, — я спробував лагідно втихомирити дівчину, а сам швиденько виїхав з парковки. — Скоро я приїду до тебе і відвеземо Марісу до лікаря. Все буде добре. Не плач!

— Ти обіцяєш? — запитало моє сонечко, шморгаючи носом.

— Звісно, — заявив впевнено. — Спокійно збирайся. За годину я буду в тебе.

По дорозі я заїхав додому, щоб змінити діловий костюм на джинси та худі. Потім подзвонив Максу і дізнався у друга контакти ветеринарної клініки. Зовсім нещодавно його німецьку вівчарку покусали кліщі, запустивши в тілі тварини страшну інтоксикацію. Хлопець знайшов класного ветеринара, який врятував тварину. Тому я збирався відвезти Марісу саме до нього.

Відчинивши двері, Мілена відразу кинулася в мої обійми й гірко заплакала. Я ще ніколи не бачив її в такому пригніченому стані. Вона виглядала блідою та змученою, ніби й сама чимось захворіла. Дівчина тремтіла, як осиковий лист і горнулася до мене, в пошуках підтримки. Міцно притиснувши до себе, я погладив її по волоссю і заглянув в очі.

— Все буде добре. Вір мені!

Мілена ледь помітно кивнула, швидко змахуючи своїми пальчиками непрохані сльози.

— Я хочу вірити, але мені дуже страшно… Марісі стало гірше… — мало не заїкаючись, повідомила дівчина. І схопившись за мою руку, швидко повела мене за собою.

Увійшовши в кімнату, я побачив на ліжку маленьку білосніжну хмаринку, яку дівчина називала собакою. Вона була схожа на м'яку іграшку. І лише її  сумні чорні очі, що нагадували ґудзик, вказували, що це живе створіння. Підійшовши ближче, я присів на краю ліжка й обережно погладив песика по спині. Мілена мовчки спостерігала за мною, не рухаючись з місця і нервово заламуючи пальці на руках.

— Що це за порода? 

— Бішон-фрізе, — почув ледь чутний голос.

Ніколи раніше я не чув про таку породу і подібних собак не зустрічав. Цікаво чим вона захворіла?

— Ти сказала, що Марісі стало гірше, — звернувся до дівчини, тримаючи на обличчі спокійну маску. — Що ти мала на увазі?

— Вона два рази виблювала.

Відчуваючи надмірне тепло від шкіри тварини, я чудово розумів, що у неї підвищилася температура. Крім того, її серце билося в скаженому темпі, що теж не свідчило ні про що хороше.

— Ти вже зібралася? — звернувся до свого янгола, натякаючи на те, що треба їхати в лікарню.

Дівчина впевнено кивнула. Тож, не чекаючи більше ні секунди, я підхопив Марісу на руки та поніс до машини. Зачинивши квартиру, Мілена швиденько пішла за нами, тримаючи в руках сумочку з пляшкою води та гігієнічними засобами.

На превелике щастя в клініці не було великої черги, тому не пройшло і пів години, як нас прийняли. Ветеринар дбайливо оглянув собаку і, на його думку, причиною нездужання стало харчове отруєння. Він припустив, що, скоріше за все, тварина наїлася чогось неякісного або забороненого. І це призвело до подібних наслідків.

Лікар попросив Мілену добре подумати та перерахувати їжу, яку Маріса вживала впродовж доби. Найбільше його цікавили продукти, які були незвичними для раціону собаки. Дівчина розповіла, що вчора не догледіла, як її хитрунка крадькома з'їла шматок шоколадки. Коли Мілена поцікавилася у лікаря чи міг цей смаколик стати причиною отруєння, я відразу втрутився в розмову. Почав заспокоювати її, що це малоймовірно. 

В дитинстві ми з друзями, заради розваги, мало не цілу коробку цукерок згодували моєму собаці, й нічого з ним не сталося. Навпаки, він радісно виляв хвостом і просив ще. Але на мій подив,  лікар підтвердив, що скоріше за все, саме солодощі спровокували отруєння. Він підкреслив, що декоративні породи собак дуже чутливі до їжі та попросив надалі краще ховати заборонені продукти, щоб не сталося фатальних наслідків. Деякий час я перебував у легкому шоці від почутого, адже ніколи б не подумав, що через якийсь шматок шоколаду пес може отруїтися і померти. 

Не гаючи часу, ветеринар зробив Марісі укол і попросив медсестру поставити крапельницю, щоб стан тварини швидше стабілізувався. В цей час Мілена сиділа поруч з нею на стільці та безперестанку тримала її за лапку. Очі дівчини випромінювали море тепла і любові до свого улюбленця. Я дивився на неї й думав, що не усі батьки так турбуються про своїх дітей, як вона за собаку. Крім своєї красивої зовнішності, моя дівчинка мала ще й  дуже добре та чутливе серце.