read-books.club » Сучасний любовний роман » Ти — мої крила, Вікторія Франко 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

112
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ти — мої крила" автора Вікторія Франко. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 74
Перейти на сторінку:

— Ти мене теж, — відповіла щиро, обійнявши Ярика за шию і притиснувшись до нього усім тілом.

Накривши мої губи своїми, він затягував мене у вир насолоди, і я не бажала порятунку. Ми тонули в одному океані пристрасті, жадаючи, щоб ця мить не закінчувалася. Не контролюючи себе та своїх бажань, я жадібно цілувала Ярика у відповідь, забувши про все на світі. 

Відсунувши своє сидіння, хлопець, не перериваючи поцілунку, легко пересадив мене до себе на коліна. Його руки пестили мою спину, а губи спускалися нижче, вкриваючи солодкими цілунками шию та ключиці. Я вигиналася дугою йому на зустріч, не приховуючи своїх солодких стогонів, і повністю втрачаючи контроль. 

— Хочу тебе неймовірно… — гаряче шепотів Ярик, міцніше стиснувши мої сідниці.

Я теж його хотіла… Низ мого живота стягнуло тугим вузлом в очікуванні, щоб нарешті звільнитися від цього відчуття. Але десь глибоко в моїй свідомості дуже невчасно спрацювали невидимі блоки і я побоялася продовжувати далі… 

— Ярику, я маю дещо тобі сказати, — прошепотіла над вухом хлопця, розмістивши свої долоні на його плечах.

— Кажи… — він ніжно поцілував моє вушко, від чого моє тіло моментально пробило розрядом.

— Я ще ніколи цього не робила, — випалила на одному подиху, стиснувшись від напруження.

Хлопець повільно зупинив свої пестощі й, трішки відсторонившись, заглянув мені в очі. 

— Ти боїшся, маленька? — теплі нотки в його голосі заспокоювали мене.

— Так, — почула свій ледь чутний шепіт.

Хлопець провів кінчиком носа вздовж моєї вилиці, а потім турботливо погладив пальцями мою щоку.

— Не треба. Я ніколи тебе не скривджу і не зроблю боляче, — він продовжував утримувати мене на собі, ніжно погладжуючи моє тіло. — Але для першого разу нам слід переміститися у зручніше місце.

Я боялася зізнатися Ярику, що не хочу більше продовжувати, бо хвилювалася через його реакцію. Але все ж не витримала напруження і наважилася.

— Любий, я невпевнена, що в цей момент готова до більшого…

Щось всередині зупиняло мене рухатися далі… Мені важко було розібратися в собі, але я відчувала, що не можу цього зробити. Принаймні, не сьогодні… Можливо, це відбувалося через те, що ми з Ярославом зовсім недавно почали зустрічатися. Не знаю… Але я дуже боялася схибити, сліпо довірившись бажанням свого тіла. Мені треба було ще трохи часу, щоб бути впевненою, що я все роблю правильно.

— Мілено, якщо ти не хочеш цього, то я тебе не змушуватиму, — хлопець говорив зі мною спокійним тоном, але я відчувала в його голосі напруження. — Я впевнений у своїх почуттях до тебе і знаю, чого хочу. І я готовий чекати скільки потрібно, щоб і ти зрозуміла свої бажання та почуття. Але… нам більше не варто заходити так далеко в наших пестощах, якщо ти не готова йти до кінця.

Ярик говорив зі мною, не приховуючи у своєму голосі легкого докору, і я розуміла чому. Я повелася нерозумно. Сама лізла до хлопця, даючи надію на близькість. А потім різко зупинялася і як боягузка ховалася у свою мушлю, відштовхуючи його.

— Вибач… — спробувала якось залагодити незручну ситуацію і легенько поцілувала Ярослава у щоку.

Намагаючись впоратися зі своїм збудженням, хлопець тяжко видихнув і притулившись чолом до мого чола, ніжно погладив мою спину.

— Спокуснице моя маленька, ти не уявляєш наскільки сильно запалила мене, — він легенько вщипнув мене за сідницю. — Тому, прошу тебе, наступного разу, коли захочеш пограти — пам'ятай, що я не залізний. Інакше ще трохи і я зійду з розуму…

— Пробач за це,  — прошепотіла з надією. — Але, будь ласка, дай мені ще трішки часу.

Ярик кивнув і ніжно пригорнув мене до себе. Деякий час ми так і сиділи, слухаючи наші серцебиття. Я була вдячна, що хлопець не тиснув на мене і з розумінням ставився до моїх вибриків. Мені дуже хотілося перебороти в собі усі страхи, щоб я змогла нарешті повністю відкритися йому. Адже своїм дбайливим ставленням до мене, він заслуговував на це, як ніхто інший...

 

1 ... 18 19 20 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти — мої крила, Вікторія Франко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти — мої крила, Вікторія Франко"