Читати книгу - "Це не моя справа"

— Це мене й не дивує, — зронив я й гукнув: — Заходьте! — бо саме постукав офіціант.

Я невимушено узяв у нього напої.

Коли він пішов, я продовжив:

— А чим він займається?

— Френкі? — Крістал розправила свої гарні плечі. — Вештається скрізь. Гадаю, виконує для Бредлі усю брудну роботу. Водить авто, їздить по покупки тощо. А чому ви питаєте?

— Довго пояснювати, — сказав я коротко. — Вам же подобалася Нетта Скотт, чи не так?

— Мені не подобаються жінки, — швидко сказала Крістал. — Я надто заклопотана тим, щоб уподобати чоловіків. Від них я просто божеволію. Чи знаєте ви, що мою маму перед тим, як вона мене народила, налякав борець?

— Так, знаю. Сем казав мені.

— Це справило на мене такий кумедний вплив... — почала було Крістал, але я її урвав.

— Облишмо це поки що. Поговорімо краще про Нетту. Сем каже, що ви непогано з нею ладнали.

— Гадаю, що так, — байдуже озвалася Крістал. — Вона була трохи дивною, але не намагалася відбити у мене чоловіків, а я не претендувала на Джека Бредлі та інших її залицяльників; тож ми ніколи і не чубилися.

— А вас не здивувало, коли почули, що з нею трапилося?

— Я була геть прибита. Була впевнена, що вона ніколи такого не зробить. Це ж треба так помилятися! Мій тато завжди каже...

— Облишмо вашого татка. Спробуйте запам’ятати: жодних борців та татусів! Розкажіть мені краще щось про Нетту. Чи ви зустрічалися коли-небудь з її сестрою?

Крістал нахмурилася.

— А я й не знала, що в неї є сестра.

— Вона що, ніколи про неї не згадувала?

— Здається, ні, але, може, й згадувала, та я не звернула на це уваги. Знаєте, якби вона сказала, що в неї є брат...

— Так, так, розумію — але ми говоримо про її сестру. Гаразд. Отож, ви не знали, що в неї є сестра. Чи розповідала вона коли-небудь про містечко із назвою Лейкем у Сассексі?

— Лейкем? Ні. Ніколи не чула такої назви.

— Нехай це вас не тривожить, — лагідно озвався я. — На світі є безліч містечок, про які ви ніколи не чули. Скажіть-но мені таке — це ви точно знаєте. Чи був у неї останнім часом постійний кавалер?

— О, так! — з неабияким ентузіазмом заявила Крістал. — У неї хтось був, але вона ніколи про нього не розповідала. Вона була дуже потайна. Я двічі його бачила, хоча Нетта про це не знала. Я на нього чатувала. Першого разу він був за кермом шикарного «бентлі» — чорного з жовтим. Він чекав на Нетту біля клубу.

— Як він виглядав? — зацікавлено запитав я.

Вона хитнула головою.

— Я не бачила його обличчя. Він був високий, кремезний і поставний. Обидва рази, коли я його бачила, було темно, до того ж він сидів у машині.

— Чи не міг то бути хтось із клубу, як ви гадаєте?

Вона знову заперечно хитнула головою.

— О, ні! Я знаю, що його в нас не було.

Раптом я згадав про Джуліуса Коула. Той був і високий, і поставний. І саме він упізнав мертву дівчину як Нетту. Квартира його поверхом нижче Неттиної. Це цілком міг бути він.

— Чи не чули ви, бува, про чоловіка на ім’я Джуліус Коул? — запитав я.

Крістал вкотре заперечно мотнула головою.

— А я гадала, ми з вами як слід розважимося. І вже починаю думати, що вас набагато більше цікавлять ваші дурнуваті питання, ніж те, щоби зіпсувати мою репутацію.

— Кмітлива дівчинка, — вишкірився я. — Ви не з тих, чию репутацію можна зіпсувати. Крім того, я ставлю такі запитання з певною метою. Не думаю, що Нетта мертва. Але якщо й так, то вона не вчиняла самогубство — її вбили.

Крістал витріщилася на мене.

— Я знаю, що трохи тупенька, — сказала вона по хвилиннім ваганні, — але навряд чи можна очікувати, щоб я зрозуміла ці ваші слова, чи не так?

— А й справді, — погодився я. — А ви би хотіли дізнатися більше про все це? Хотіли б побавитися у детектива?

— Мій татко каже, що детективи такі брутальні, — озвалася Крістал, але очі її розширилися. — Вони підглядають у замкові щілини, а тато каже, що це вульгарно. Я сама цим займалася, коли була малою: гадаю, саме тому він так і сказав.

— Чи не можна обійтися без вашого батька в нашій розмові? — благально промовив я. — Здається, він постійно в ній з’являється.

— А з ним завше так. І я би не здивувалася, якщо б він і зараз тут з’явився — з опудалом мангусти в руках.

Я зітхнув.

— Певно, треба з цим змиритися. Може, повернімося до нашого початкового запитання? То як — будемо працювати над цією загадкою разом?

— Хотіла би я знати, про що це ви говорите, — жалібно сказала вона.

Я вирішив, що коли мені вдасться утовкмачити їй те, що мені потрібно, то буде корисно тримати її в клубі як інформаторку, щоб вона повідомляла мені про все, що там відбувається. Вона може підкинути мені інформацію, котра виведе, куди треба. Тепер я був майже певен, що клуб «Блакить» має якийсь стосунок до зникнення трупів.

Тож я терпляче оповів Крістал усю історію. Вона сиділа, роззявивши рота і витріщившись на мене. В її очах застиг подив.

— Ну що ж, — завершив я свою розповідь. — Тепер ви знаєте про цю справу все, що відомо мені. Бредлі якимось чином причетний до цього. Той тип Френкі — також. Джуліус Коул, може, і є тим самим загадковим приятелем Нетти на «бентлі». Місіс Брембі не та, за кого себе видає. Як бачите, у цій справі немало глухих кутів. Однак багато що з того можна буде прояснити, якщо ви будете тримати вуха нашорошеними, а очі — розплющеними. Усе, що вам треба буде робити, — це слухати та все примічати. Постарайтесь дізнатися, чому місіс Брембі щотижня зустрічається з Бредлі. Якби я довідався, то зміг би відповісти на кілька важливих питань. Ви зробите це для мене?

Вона зітхнула.

— Ну що ж, спробую. Ви все одно вплутаєте мене в цю справу, навіть якщо я відмовлюся. Гаразд,