Читати книгу - "Аптекарка"

— Коханнячко, можливо, ти вже помітила, що він виріс із Савла в Павла. Ми добре порозумілися. Він і пальцем не зачепить Марґо.

— А що з грішми, які ти йому заборгував?

— Це зачекає, — сказав Левін. — До речі, він буде нашим свідком на весіллі.

Мені це не подобалося, бо хочеш того чи ні, але на весілля доведеться запрошувати й Марґо. Я запросила батьків, яких відвідувала досить рідко, і брата, і звісно ж, кількох друзів та свою директорку. Я думала, що свідками будуть Доріт і Ґеро, тепер же ця роль випаде Доріт і Дітеру. Мої батьки багато років хвилювалися через моїх непростих партнерів, тож нарешті заслуговували на втіху від того, що їхня дочка виходить заміж за поважного фахівця з вищою освітою та чималенькою спадщиною за плечима. Якщо з’явиться Марґо, то про приємні враження можна буде забути.

Левін висміяв мої думки:

— Я б ніколи й не подумав, що ти така зарозуміла. Але проти Дітера, гадаю, нема чого сказати.

Я промовчала. Хоча мусила визнати, що Дітер, як на неупереджене око, справляв краще враження, ніж Левін.

— А скільки Дітеру років? У нього є професія? — поцікавилась я.

— Десь близько тридцяти п’яти, він теж на когось вчився, якщо не помиляюсь, то на страхового агента. Він розумний хлопець, знає кілька мов.

— І що змушує такого розумного хлопця торгувати наркотиками?

— Непогане запитання. Але чого не зробиш, щоб заробити добрі гроші?

Пігулки з отрутою я вирішила переховати в інше місце, адже було недобре, якби така неприборкана, спонтанна людина, як Левін, і далі мала до них доступ. Поки я підшукувала безпечний сховок, роздумувала, навіщо мій дідусь зберігав настільки небезпечні отрути, привезені, очевидно, з Англії. Такі речі аж ніяк не входили до стандартного набору аптеки, у чому я переконувала Левіна. Можливо, це через те, що дід за часів Третього рейху був уплутаний у справи, про які в моїй родині згадували неохоче? Я поскладала отруту в старий горщик для квітів, насипала зверху землі й віднесла в підвал до інших реквізитів мого колишнього балкона.

День весілля наближався. Я хвилювалася, мені треба було стільки всього обдумати. Що я вдягну? Доріт ходила зі мною купувати лляний костюм кремового кольору. Вона запропонувала букет з рожевих мохових троянд, лілій та незабудок. Але я вважала, що він надаватиме мені зайвої блідості.

У Левіна ж голова була зайнята іншим.

— Ходімо! — сказав він за три дні до великої події. — Поїдемо до Фірнгайма, я там знаю одного архітектора. Треба було б уже планувати, що можна зробити з будинком.

Так я вперше після смерті Германа Ґрабера знову опинилася на віллі. Величезні кімнати на першому поверсі, якими раніше не користувалися і які були напівтемними, тепер мали зовсім інший вигляд: Дітер та Марґо переставили важкі чорні меблі та зручно там усе облаштували. Було помітно, що Марґо переїхала зі своєї прибудови до величних апартаментів. Це пробуджувало в мені почуття, далекі від приємних.

Архітектор робив пропозиції, як можна модернізувати та відремонтувати старий будинок, не пошкодивши його. Я хотіла прибудувати зимовий сад. Та перш ніж починати, треба було з’ясувати, чи слугуватиме перший поверх лікарською приймальнею: у такому разі можна було б спроектувати окремий вхід. Левін якось мляво відповів, що ще остаточно не вирішив.

Коли архітектор зник, Дітер приніс із Германового підвалу вино. Оскільки він був нашим свідком, то ми повинні були нарешті перейти на «ти». Він підняв келих на мою честь:

— За тебе, Гелло!

Мене це все заскочило зненацька; тепер мені треба було говорити «ти» і до Марґо, від якої до цього я вимагала стосовно себе звертання «пані Морман». Я була сердита й докоряла собі, адже сама критикувала своїх батьків за їхню гордовитість.

— Мене не влаштовує, — сказала я Левіну під час їзди додому, — що твої люди зайняли будинок у Фірнгаймі; там могли б ночувати мої чи твої батьки.

— Я так і не додзвонився до своєї матері, — сказав Левін.

Це лише погіршило мій настрій. Годилося б, щоб на весіллі були присутні батьки з обох сторін. Я змінила тему:

— Ти можеш мені пояснити, чому Дітер одружився саме з цією дурною куркою?

— Таку курку не треба недооцінювати. Вона якось витягла його з халепи.

— Але це не зобов’язує одружуватися. Вони ж узагалі не пара одне одному.

— Звідки тобі знати? — відповів Левін.

— Невже ви справді були настільки дурненькою, щоб вийти за цього лоботряса? — запитала пані Гірте. — Якщо так, то прохаю, пропустіть весілля й розкажіть краще про ваше успішне розлучення.

Очевидно, що останнього разу вона слухала уважно. Але весілля — важлива деталь, яку я не могла так просто викинути.

Нас перервав лікар. Доктор Кайзер без жодного натяку на тактовність знову стягнув з пані Гірте покривало та нічну сорочку, щоб перевірити стан рубців. Здавалося, він залишився задоволеним від побаченого, тоді трішки натиснув на її обвислий живіт і запитав, чи під час менопаузи вона вживала гормони.

— Після її операції на товстій кишці гормони були протипоказані, — сказала чергова сестра й закотила очі до неба, бо лікар знову про це забув. Мені ж він лише простягнув свою лапу, мовляв, огляне мене під час ультразвукової діагностики.

Тільки аж увечері настала необхідна тиша, щоб я могла ощасливлювати пані Гірте продовженням історії свого життя.

Під час весільних приготувань