read-books.club » Дитячі книги » Йорґен + Анна = любов 📚 - Українською

Читати книгу - "Йорґен + Анна = любов"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Йорґен + Анна = любов" автора Вігдіс Йорт. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 25
Перейти на сторінку:
в Розбійницькому саду, Йорґен і Анна, лише удвох, сиділи тісненько на каменюці.

У кронах дерев шелестів вітер, похрускували кущі, шурхотіла трава. Пахло інакше, ніж удень. І світ навколо бачився інакшим, грізнішим. Здавалося, ніби повсюди хтось ховається і, зачаївшись по темних закутках саду, підглядає за ними й прислухається до їхньої розмови — ось зараз, цієї миті!

— Уле бачив убивцю…

— Цить! — шепнув Йорґен і різко обернувся.

— Що там? — похолола Анна.

— Щось почулося…

— Що? — Анна роззиралася на всі боки, вглядалася у темряву. — Що почулося?

— Мені здалося, ніби тут хтось є.

— Справді?

Обоє принишкли. Прислухалися. А чулося хіба шарудіння гілля, листочків та вітру. Анна чула, як гупає її серце.

— Знаєш, — прошепотів Йорґен, — я не вірю, що Гельґу-Розбійницю вбив однорукий бандит. Важко вбити людину, маючи лише одну руку…

Про таке Анна не подумала.

— Навіщо комусь убивати Гельґу? — запитав Йорґен.

— Може, її хотіли позбутися ті, кому вона обтинала коси?

— Втратити косу — це ж не смертельно! Як на мене, Гельґа робила не те, що погано, а те, що вважала справедливим.

— Бо кохала сина священика й не могла вчинити інакше?

— Еге ж…

— Ніхто не знає, що насправді сталося… Бо ж події відбувалися у Франції.

— Може, вона й досі жива, — мовив Йорґен.

— Хтозна, — Анна теж про таке думала. — Може, вже й бабусею стала якійсь французькій дитині…

— А якщо вона не померла, то не може блукати примарою у нашому саду.

— Твоя правда, — зраділа Анна. — Вона класна! Мені подобається Гельґа-Розбійниця.

— Мені — теж!

Довелося таки розходитися по домівках. Йорґен провів Анну до воріт.

— Тепер твоя черга писати любовного листа, — сказав він.

— Так, — кивнула Анна. Вона збиралася написати його, щойно прийде додому.

Вони ще трохи постояли мовчки, перш ніж попрощатися.

— Не боїшся сама повертатися? — запитав Йорґен.

— Хіба трішки, — зізналася Анна. — Якщо Гельґа-Розбійниця не загинула й не блукає примарою, то я вже не віритиму в страшного розбійника.

— Я постою біля воріт, — запропонував Йорґен. — Брязкатиму ключами, щоб ти знала, що я тут, і не боялася…

— Добре, — сказала Анна, сіла на велосипед і подалася додому.

Вона переїхала ковзанку, спустилася донизу пустирем, проминула дуб, сусідські обійстя і дісталася свого зеленого будинку. Усю дорогу її супроводжувало брязкання ключів — дзень-дзень — і стихло лиш тоді, як вона зачинила за собою двері.

— Анно! Де ти була?! Ми вже хвилюватися почали! — мама з татом стояли в коридорі, суворо міряючи її поглядом з голови до п’ят. — Поглянь, на кого ти схожа!

Анна мала б винувато потупити очі, але не змогла — радість переповнювала її.

— Ти ще мені посмійся! — розсердився тато, підвищуючи голос. — Ми знаємо, що вечірка вже давно закінчилася. Нам мама Еллен сказала. Вона розповіла, що ви побилися, і ти, Анно, вдарила Еллен у саме серце!

Куди й поділася радість.

— Де ти була? — запитала мама.

— Проводжала новачка з нашого класу додому.

— Якого новачка?

— Йорґена Рюґе. Йому було моторошно повертатися самому, бо він мешкає в Розбійницькому саду. Потім ми ще трохи побалакали…

— Навіть чути про таке не бажаю! — сказала мама.

— Ми навіть чути про таке не бажаємо, Анно! — сказав тато.

— Надворі вже надто пізно, щоб тинятися бозна-де самотою, — ніяк не заспокоювалася мама.

— Я була не сама, а з Йорґеном.

— Але без дорослих! — заперечила мама.

— А це небезпечно! — додав тато.

Тато з мамою майже кричали, і їхні голоси відлунювали Анні в животі.

— Я не вірю в розбійника, — оборонялася Анна.

— У якого розбійника? — злякалася мама.

— Розбійника? — перепитав тато.

— Уле бачив розбійника в Розбійницькому саду…

— Уле! — гукнула мама.

— Уле! — услід за мамою гукнув тато.

— Га? — відізвався Уле. Він вечеряв на кухні.

— З цим треба негайно закінчувати, — зітхнула мама.

— Навіщо ти залякуєш менших від себе? — суворо запитав тато.

— Ти вже надто дорослий для таких дурниць, — дорікнула мама.

— Час уже братися за голову, — підтримав її тато. Батьки дуже гнівалися. Мама з татом стояли у дверях кухні й гнівно дивилися на Уле, який сидів за столом у своїх жовто-зелено-смугастих штанах. Може, вони забули про Анну в коридорі?

Анна тихцем прокралася до своєї кімнати й зачинила за собою двері. Вона зняла з себе брудний одяг і пірнула під ковдру з таємним щоденником. Не мала бажання ні помитися, ані почистити зуби, хоч наступного дня мала йти до стоматолога. Їй хотілося лише одного: невилазно сидіти в своїй кімнаті, сховавшись під ковдрою.

Знизу долинали сердиті голоси, їм було на що сердитися…

— Ти домашні завдання, до речі, зробив? — гриміла мама.

— Мені здається, ти ніколи не готуєшся до уроків, — вторував їй тато.

Анна розгорнула щоденник. І почала писати любовного листа.

Любий Йорґене!

Я кохаю тебе. Так радісно бути закоханою парою. Я вважаю, що закохані думають часто однаково. Уле розповів мені про розбійника-вбивцю, щоб нас налякати. Не вірю, що розбійник існує насправді. Треба з'ясувати правду про Гельґу-Розбійницю. А якщо церковне срібло сховане під каменем у садку, уявляєш? Посидимо там і завтра? Чому твоя сестричка називається Павлова? Сподіваюся відповіді якнайскоріше!

Щиро, Анна.

Анна видерла списаний аркуш зі щоденника й поклала цидулку в ранець. Там він лежатиме наготові до завтра.

Мама й тато вже більше не гнівалися. Вони чемненько постукали в двері її кімнати.

— Можна побажати тобі на добраніч?

— Можна…

Мама з татом відчинили двері й увійшли.

— Ми ще не пересердилися на тебе за те, що так пізно повернулася додому, — сказав тато.

— Ти дивно поводишся останнім часом, — докірливо мовила мама. — Я ніяк не збагну, в чому справа? Ми ж із татом не змінилися?

— Ні…

— Як було на вечірці? — запитав тато. Він дуже не любив, щоб його родина лягала спати розсвареною.

— Чудово…

— Скоро й мій день народження… пам’ятаєш?

— Звісно! — Анна шила для тата подарунок — фартушок, щоб той мав у чому грилювати м’ясо.

Тато з мамою заспівали їй колискову, дали цьомчики на добраніч і пішли спати.

Анна чула, що Уле вже ліг. Він розстелив ліжко, відчинив вікно й вимкнув світло. Цікаво, уже спить чи ще ні?

До Анни сон ніяк не йшов. Вона думала про Гельґу-Розбійницю, про Павлову, про бандита-вбивцю. Чи Уле справді бачив його? Треба конче це в нього вивідати!

Анна вислизнула в коридор і обережно відчинила двері до кімнати брата.

— Уле? — тихо покликала вона.

— Що хочеш? — сердито буркнув Уле з темряви.

— Увімкни світло! Хочу тебе про щось запитати…

— То питай так, дурна гуско!

Анна стерпла. Уле злився на неї, а коли він гнівався, то ставав непередбачуваним — міг утнути все, що

1 ... 19 20 21 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Йорґен + Анна = любов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Йорґен + Анна = любов"