read-books.club » Дитячі книги » Йорґен + Анна = любов 📚 - Українською

Читати книгу - "Йорґен + Анна = любов"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Йорґен + Анна = любов" автора Вігдіс Йорт. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 25
Перейти на сторінку:
class="p1">Кров гарячою хвилею захлиснула все її єство. Йорґенові губи були м’якими на дотик. Але все сталося так швидко. Мить… і вже по поцілунку…

— Закоротко! — вигукнув Кнут. — Довше треба цілуватися!

— Ні! Не треба довше… — втрутилася Еллен.

— Поцілунок має тривати не менше десяти секунд, — підтримав Кнута Ейнар. — Засікаємо час…

— Ну ж бо, цілуйтеся ще раз! — звелів Кнут.

— Це шахрайство! — обурилася Еллен.

— Ні, не шахрайство, — заперечив Ейнар. — Я крутив пляшку, маю право розпоряджатися!

— На старт! Увага! Цілуй! — скомандував Даґ. Тільки він мав годинника з секундоміром.

Анна знову заплющила очі й нахилилася до Йорґенових губ. Вони були теплі й пахли справжнім хлопцем. Тепер це потривало довше. То було дивне відчуття. Вона ж ніколи досі не цілувалася. І вже ніколи-ніколи не захоче цілувати когось іншого. Лише Йорґена!

Раптом щось просвистіло повз Аннине вухо — ш-шух! — вдарило по коліні й впало поряд у траву. Коліно заболіло, і дівчинка розплющила очі. Шкіра почервоніла, з ранки проступила краплина крові. Неподалік лежала непробивна югославська пляшка. Розбилася на друзки…

— У нашому саду заборонено цілуватися! — крикнула Еллен.

Це вона пожбурила пляшкою просто в Анну. Не стерпіла, що Анна з Йорґеном цілувалися.

— Еллен геть здуріла! — вигукнула Беата. — Дурепа!

Анна мовчала. Їй усе ще паморочилося в голові від поцілунку, думки зовсім затуманилися.

Еллен ридала над розбитою пляшкою.

— У-у-у!!! Непробивна пляшка з Югославії розбилася! То все Анна винна! Така гарна пляшка! Мамо-о-о!

На поріг вийшла мама Еллен і поцікавилася, що знову сталося.

— Моя пляшка-а-а! — завивала Еллен, показуючи на купу скелець у траві.

— Але навіщо ти винесла її з хати, скажи на милість? — запитала мама.

— Бо… — хлипала Еллен. — Бо… хлип-хлип-хлип…

— Ми не грали в пляшечку, — почав було виправдовуватися Даґ.

— Гм, — хмикнула мама, обвела дітей поглядом, поправила рукою зачіску. — Гадаю, вам уже час додому. Усім! Попрощайся з гостями, Еллен, і негайно повертайся до хати!

З тими словами мама Еллен зайшла до будинку.

Дітвора принишкло дивилася їй услід.

Стемніло, настала ніч — час додому…

Хлопці змерзли, бо ж приїхали в самих лише шортах-бермудах. Дівчатка, хоч і в колготах, теж мерзли. У Анни — колготи подерті, коліно розбите до крові. Таки час додому…

Анна взяла торбинку й рушила до воріт. За нею — решта. Повідмикали велосипеди, вивели по черзі на дорогу. Еллен замкнула за гостями ворота й помахала рукою:

— Бувайте! Дякую за товариство!

Кнут нараз зупинився, глянув на Еллен.

— Можна тебе поцілувати? Лише один-єдиний раз?

Усі глянули на Еллен. Вона стояла у воротях, погойдуючи туди й сюди ногою.

— Ні!

— Це тому, що тато мене постриг?

— Ні, не тому. Просто я вже отримала любовного листа від іншого.

Еллен пильно глянула на Йорґена й довго не зводила з нього погляду. А тоді обернулася і почимчикувала стежкою до будинку. Цок-цак, цокали рожеві черевички, розвівався поділ рожевої сукенки, гойдався у такт ході «кінський хвіст», перев’язаний кокардою.

— Бувай! Бувай! — долинуло їй навздогін від воріт.

Усі роз’їхалися. Туне поїхала першою — нікому не було з нею по дорозі. Решта подалися гуртом. Колеса хлопчачих роверів лопотіли картонними закрилками.

— Та-ак, — озвався Даґ. — Ото вже вечірка…

— Еге ж, — підтримали решта.

На перехресті друзі спинилися. Додому не хотілося, кортіло ще побалакати. Однак всі мовчали, бо не знали, що казати.

— Мені час додому, — мовила Беата. — Мені не дозволяють залишатися надворі після вечірки.

— Мені теж уже час, — сказав Ейнар. — Можна тебе провести?

— Можна, мабуть…

І вони покотилися униз вулицею. Ейнар — до червоного будинку, Беата — до жовтого. Обидва будинки стояли поряд, обгороджені червоним і жовтим парканом.

Даґ з Кнутом зачекали, доки Беата й Ейнар зникли за порогом. Хоч їм теж було в той бік. Хлопчики розуміли, що закоханим хочеться побути удвох.

— Це правда, що вони хлопець і дівчина?

— Так, — відповіла Анна. — Вони обмінюються любовними листами.

— І багато таких закоханих?

— Трохи є, — озвався Йорґен, і всі глянули на нього. — Ми…

Він мав, очевидно, на увазі Анну, бо інших дівчат серед гурту не було. Анна зашарілася. Вона уникала дивитися на Даґа й Кнута, не зводила погляду з дірки на колготах й закривавленого коліна.

Він відверто зізнався, що вони хлопець і дівчина, Анна і Йорґен.

— Але ж ти писав любовного листа до Еллен, — здивувався Кнут.

— Ні, — заперечив Йорґен.

— Еллен таке сказала. Казала, що отримала від тебе листа…

— Тоді вона бреше! Просто бреше…

Анна мовчала. Вона ж бо знала, як усе було насправді. Фальшивий любовний лист. Ніхто не сміє про це довідатися. Ніхто, ніхто! А надто Йорґен! Бо тоді біди не минути…

— Це треба з’ясувати, — сказав Кнут і так зиркнув на Анну, що вона аж стерпла. — Якщо це неправда, тоді я зможу написати їй зізнання у коханні.

— Тільки я тепер залишуся без пари, — зітхнув Даґ. — Тільки я…

— Можеш взяти Туне, — запропонував Кнут.

— Треба подумати…

Настав час розходитися, бо тато Кнута вже вийшов на веранду.

Кнут увійшов до білого будинку, а Даґ — до блакитного. Вони залишилися самі на перехресті. Лише Анна та Йорґен. Закохана пара.

— Їм хочеться мати дівчину, а кого саме — байдуже, — озвався Йорґен.

— Еге ж, — відповіла Анна.

Вона теж про це думала. А ще вона думала: якщо не Йорґен, то ніхто. Бо кохала його.

— Провести тебе до Розбійницького саду? — запропонувала Анна.

— Як хочеш…

І вони поїхали. Анна Люнде — попереду, Йорґен Рюґе — за нею. Подзенькували ключі Йорґена — дзень-дзень, гупала до колеса Аннина торбинка — гуп-гуп… Лопотіли закрилки на колесах Йорґенового велосипеда.

Біля воріт Розбійницького саду вони злізли з роверів, Анна поклала торбинку на багажник.

— Провести тебе додому?

— Як хочеш…

Вони проминули ворота, рушили вгору стежкою. Анна — попереду, Йорґен — за нею. У великому саду було сутінно й холодно.

— То правду кажуть про Гельґу-Розбійницю? Ніби вона блукає тут примарою? — запитав Йорґен.

— Гадаю, правду.

— Звідки знаєш?

Анна не знала, звідки.

— Просто всі так кажуть.

Вони простували вглиб саду, поміж високими деревами, геть від освітленого будинку.

— А якщо це неправда? Якщо балачки про того вбивцю-Розбійника вигадки? — допитувався Йорґен.

Від тих слів обоє нараз зупинилися, пригнулися й крадькома роззирнулися на всі боки. Далі пішли вже поряд, аж опинилися біля велетенського каменя поміж трьох височенних дерев.

— Посидимо трішки? — прошепотів Йорґен.

— Посидимо… — тихенько погодилася Анна, бо коли навколо темрява, ліпше розмовляти пошепки.

Вони вмостилися на холодному валуні. Було вже пізно, доводилося добряче мружитися, щоб бачити одне одного. Але додому не хотілося — вони були самі

1 ... 18 19 20 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Йорґен + Анна = любов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Йорґен + Анна = любов"