Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

— Я більше не знаю, як все буде, Артем. Я не хочу грати роль, я не хочу бути такою, якою всі хочуть мене бачити, але і не знаю, як бути собою, — її голос звучав нервово, але водночас з рішучістю.

Артем слухав її, не відводячи погляду. Він розумів, що це важливий момент, коли вона мусить зробити крок до себе.

— Ти не одна, Алісо, — сказав він, його голос був тихим і впевненим. — Я тут, і я буду поруч, незалежно від того, наскільки складним буде цей шлях. Ти можеш бути собою. Ти не повинна бояться цього.

Але Аліса знала, що цей шлях буде складним не лише через те, щоб зняти маску перед іншими, а й через те, щоб зрозуміти себе. Як довго вона була готова триматися цієї ілюзії? І чому вона відчувала, що повинна робити це зараз? Може, відповідь криється в тому, що саме зараз, на межі цього вибору, вона повинна довіритися власним почуттям.

Вона глибоко вдихнула, вирішивши, що не буде більше жити в полоні своїх страхів.

— Мені потрібно зробити це, Артем, — сказала вона, вперше дивлячись йому в очі без жодних сумнівів. — Я не знаю, чи зможу бути завжди такою, як ти хочеш, але я готова спробувати.

Артем кивнув і взяв її за руку. Цей жест, такий простий, але наповнений змістом, був його відповіддю. Він був готовий підтримати її.

— Це вже більше, ніж я міг би просити, — тихо сказав він.

Аліса знала, що цей момент стане для неї точкою відліку. Вона нарешті готова була відпустити всі свої внутрішні обмеження і рухатися вперед, навіть якщо це не обіцяло бути простим чи безболісним. Вона була готова пройти цей шлях з ним, і це давало їй сили.

Вони йшли разом, і кожен крок наближав їх до нового етапу, де більше не буде місця для масок.

Розділ 31: Під тиском

Наближалася важлива подія — фінальна гра чемпіонату з хокею, і для Артема це означало не лише професійний виклик, але й особистий. Його команда була фаворитом, і тиск на нього зростав з кожним днем. Всі очікували від нього не тільки перемоги, а й бездоганної гри, яка б довела його лідерські якості. Але навіть цей величезний тиск не міг затьмарити його нових почуттів до Аліси.

Аліса, в свою чергу, намагалася бути поряд, навіть якщо її власні переживання про їхні стосунки набирали сили. Їй було складно поєднувати свою роль у школі і те, що відбувалося в її особистому житті. Вона почала розуміти, що той вибір, який вона зробила, був важливим, але не простим. Вона змушена була стикається з власними сумнівами, і це призводило до того, що вона почала відчувати певну дистанцію між собою та Артемом, хоча це зовсім не було через його ставлення.

Тим не менше, коли він знову запросив її на одну з його тренувань перед фіналом, вона відчула, що їй не можна відмовляти. Вона була готова підтримати його, навіть якщо це означало залишити позаду власні страхи.

Тренування розпочалося, і атмосфера була напруженою. Артем, як завжди, був на висоті, але Аліса помітила, що його погляд постійно мандрує в її бік. Вона сиділа на трибунах, спостерігаючи за ним, і її серце стискалося від того, скільки зусиль він вкладає в кожен рух, кожне рішення на льоду.

Після завершення тренування вони нарешті зустрілися. Артем підійшов до неї, і на його обличчі було виразне напруження.

— Ти була тут весь час? — запитав він, намагаючись приховати свою стомленість, але все одно показуючи, що ці кілька годин на льоду були важкими для нього.

Аліса усміхнулася.

— Я ж обіцяла бути поряд. Ти ж сам сказав, що підтримка важлива, — сказала вона, намагаючись звучати легко, хоча всередині її переповнювали емоції.

Вони тихо посміхнулися одне одному, але за цією зовнішньою легкістю ховалася глибока невизначеність. Кожен з них намагався зрозуміти, як бути один з одним у такій ситуації, коли обставини змушують їх відчувати все на межі.

Артем, проте, не міг більше тримати це в собі. Він глибоко вдихнув і, дивлячись на Алісу, тихо сказав:

— Я не знаю, що буде завтра, коли ми будемо на льоду. Тиск величезний, і я мушу бути готовим. Але чим більше я думаю про це, тим більше розумію, що ти для мене зараз важливіша за все.

Ці слова були несподіваними. Вони не звучали як звичний комплімент або просте визнання. Це була справжня відвертість, яка змусила Алісу замислитися. Вона не була готова до цього, адже все ще намагалася розібратися у власних почуттях.

— Артем, я не хочу бути тим, що відволікає тебе. Я не можу бути твоїм тягарем, — тихо відповіла вона, її голос тремтів від невпевненості.

Артем нахилився ближче, і його рука знайома обережно торкнулася її плеча.

— Ти не відволікаєш мене, Алісо. Ти — моя сила. Не сумнівайся в цьому, — він дивився на неї з таким виразом, що вона не могла не повірити його словам.

Вона поглянула йому в очі, відчуваючи, як її серце стискається від слів, які він сказав. Її думки змішувались, але було одне, що вона знала точно: з ним вона почала розуміти, що її місце не там, де всі її очікують побачити, а там, де вона може бути собою.

— Я з тобою, — промовила вона, і ці слова були більше, ніж просто підтримка. Вона вже не просто стояла поруч. Вона була готова бути частиною цього важливого етапу його життя, навіть якщо це означало пройти через власні страхи.

Артем подивився на неї з вдячністю в очах.

— Тоді давай зробимо це разом.

Вони йшли поруч, і хоча перед ними стояло багато непевності, зараз вони мали один одного, і це давало їм сили рухатися далі.

Розділ 32: Залишити позаду

Фінальна гра була набагато ближчою, ніж Аліса очікувала. Весь тиждень вона жила у передчутті цього моменту, коли Артем мусить продемонструвати все, на що здатен, і виграти для своєї команди. Тиск був надзвичайно великий, і вона відчувала, що навіть найменші моменти слабкості можуть стати фатальними.

Цього дня її почуття змішувалися з хвилюванням і тривогою. Вона стояла на трибунах, спостерігаючи за грою, і в її серці жевріла іскра підтримки, але вона не могла позбутися відчуття, що сама вона повинна щось змінити у своєму житті. Спостерігаючи за Артемом на льоду, вона розуміла, що вже не може жити в тіні, не може залишатися в ролі ідеальної студентки, не може продовжувати ховати свої справжні емоції за холодним фасадом.