read-books.club » Любовне фентезі » Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис"

19
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі" автора Олеся Лис. Жанр книги: Любовне фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:

─ Веди, Данко, ─ цідить крізь зуби.

І я мимоволі втягую голову в плечі. От що я йому зробила? Чим встигла насолити? Дивиться вовком, наче його улюбленого таргана задавила. 

Я звичайно щосили намагаюся не гніватись і закликаю до внутрішнього почуття подяки за порятунок мого життя. Тільки ось подяка ця вибіркова якась. Може я дійсно улюблені підштанці у нього забрала, чи це озеро осквернила своєю негідною присутністю?

Втім, мені байдуже. Головне я жива, а з рештою можна розібратися згодом.

Скільки ми йдемо, я не знаю, але, судячи з того, що мій носій поки що навіть не захекався, не довго. Мимоволі озираюсь навколо, помічаючи іноді неясне розпливчасте марево перед нами, в яке ми періодично крокуємо. В такі моменти починає нестерпно паморочитись у голові, і я зажмурююсь та втикаюсь носом у груди Гната.

І взагалі, цей ліс мені здається якимсь до моторошно незвичайним. Ось наче і дерева ті самі, і кущі, а все одно щось не так, наче це відображення справжнього. На думку спадає старий дурнуватий жарт про дивний ліс, в якому спочатку ми ходили за грибами, а потім вони за нами. Так от, у мене було таке відчуття: якщо й не гриби за нами йшли, то ось цей, увінчаний невідомими мені червоними ягодами кущ точно. Принаймні я вже втретє його бачу. 

─ Ось ми й прийшли, ─ задоволено й трохи втомлено зітхає Данко. ─ Ліля зустрічає.

Підіймаю голову, насторожено обводжу поглядом невелику галявину та невеликий затишний котедж у центрі. В його дверях нетерпляче переминається з ноги на ногу красива світло-русява дівчина.

─ Ну, навіщо ти вийшла, Квіточко, застудишся, ─ м'яко дорікнувши, одразу обіймає її Данко. А потім щось каже їй на вушко, й щічки дівчини заливаються рум'янцем.

─ А хто це з вами? ─ нарешті переводить вона погляд на мене.

─ Потопельниця, ─ бурчить Ігнат.

─ Інга, ─ кажу майже одночасно з ним. Ще не вистачало, щоб ця мила господиня котеджу щось погане про мене подумала.

─ Гнат? ─ здивовано округляє очі, помічаючи його дивний вигляд. ─ А штани тобі чим не догодили? Не боїшся відморозити, хм… дещо важливе?

Чоловік скрипить зубами, але стримується і не огризається, і ми заходимо у тепло.

Ковтаю прогріте, запашне повітря жилого дому, й легені обпікає. Зажмурююсь, поки садовлять на тумбу. Проштовхую грудку в горлі. Й Гнат починає стягувати з мене кеди. Сама я цього зробити не можу, пальці на руках не розгинаються від слова “зовсім”, ось як скоцюрблені тримали всю дорогу Гната за куртку, в такому положенні й залишаються. Конверси знімаються з болем. Здається, що разом з ними зі ступні здирають шкіру. З губ навіть стогін зривається, тихий схлип. 

─ Квіточко, приготуй для Інги ванну, їй потрібно відігріється, ─ просить Данко, цілуючи дівчину в лоба. ─ Ми тобі потім все розповімо. А Інга, коли прийде до тями, нам, ― кидає на мене уважний проникливий погляд сірих, наче туман, очей.

Ліля слухняно киває і кидається кудись нагору по дерев'яних сходах. А я несподівано розумію, що вони всі тут не няші. Ось зовсім. І навіть красуня Ліля цілком може виявитися Бабою Ягою.

Матінко рідна, куди ж я потрапила?

Спочатку доводиться руки і ноги поливати холодною водою, яка мені здається дуже гарячою, і лише коли шкіра потроху звикає до температури, Ліля підвищує градус, поки я не починаю адекватно сприймати холод і тепло. Тільки тоді мені дозволяють лягти у ванну.

─ Я буду, тут, поряд, ─ запевняє мене дівчина. ─ Якщо щось знадобиться, клич. Двері залишу прочиненими.

З вдячністю киваю, і ледь не стагнуючи від задоволення, нарешті занурююся в теплу воду. Мені здається, що все моє тіло перетворилося на брилу льоду, яка поступово починає відтавати. Тепло проникає у кожну пору, кожну клітину, відігріваючи та розслаблюючи змучений організм. Відкидаю голову на бортик і прикриваю очі. Як добре!

Мабуть, на кілька хвилин засинаю, тому що прокидаюся від дуже гучних голосів. Чоловіки про щось дискутують на підвищених тонах, і частину розмови навіть тут, у ванній кімнаті, я можу безперешкодно чути.

─ Це вже четверта, Данко! Четверта за останній рік. І єдина, хто вижив, ― гарчить Гнат. ─ Перша в тебе у Виворотнях минулого року, ще по одній в Озерному, та Княгиніні. Усі молоденькі, щойно вісімнадцять виповнилося. Потенційні відьми. Наче маніяк якийсь діє.

─ І що, жодних зачіпок? ─ цікавиться господар котеджу.

─ Абсолютно. Все настільки схоже на самогубства, що стає страшно. При чому рідні та знайомі дівчат в один голос стверджують, що жертви не були схильні до суїциду. Щобільше, в останні місяці свого життя вони навпаки наче отримали смак до життя, мали успіх в усіх починаннях, вступали в стосунки, влаштовувались на роботу. 

Злегка підводжуся, чіпляючись за борти, вся перетворююсь на слух. Виходить, я не одна така? Були й до мене? Від цього навіть у теплій воді шкіра вкривається сиротами. Четверта жертва і єдина, що вижила, як наяву звучать у моїй голові слова Гната. 

Двері з легким скрипом відчиняються, і я плюхаюся у воду по самі вуха, задрапувавши всю поверхню води пухнастою сніжно-білою і дуже запашною піною.

─ Ти тут не заснула? Я тобі рушники принесла і дещо зі свого одягу, ─ каже, Ліля. Але очі її виблискують якимось хитрим блиском, ніби вона знає, що я зовсім не спала, а дуже успішно підслуховувала.

─ Спасибі, ─ незворушно відповідаю, навіть примудрившись не почервоніти. Ліля знову виходить, а я, намагаючись не послизнутися, підводжуся на ноги й відразу хапаю величезний білий пухнастий рушник. Щільно завертаюся в нього й тільки потім переступаю через бортик. Куточок рушника намокає, трохи холодить торкаючись ноги. Але в цілому мені тепло.

Ліля виявляється такою ж дрібною, як і я, хіба що трохи ширше в стегнах (сподіваюся, що і я там підросту через років п'ять), і одяг просто ідеально мені підходить. 

Флісовий спортивний костюм, більше схожий на піжаму, ніж одяг для тренувань, обволікає тіло м’яким теплом. У ньому я почуваюся комфортно і вільно, хоч і не люблю чуже одягати. А щоб прикрити вологе волосся від прохолодного повітря, ще й каптур із милими заячими вушками нап'ялю на голову. Здається, до розмови готова.

1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис"