Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я невесело хмикнула. Так, ситуація була неприємна, принизлива, і взагалі безглузда. Я думала, такі ось ідіотські спори бувають лише в любовних романах та дурних молодіжних комедіях. Виявляється, ні. Виявляється, подібні дурні ідеї приходять в розум тупих розпещених засранців і в реальному житті.
Це така маячня… І так прикро, що вони жертвою свого безглуздого спору обрали саме мене.
Однак я не збиралася впадати в позицію нещасної потерпілої, плакати, щось доказувати та влаштовувати істерики цим трьом. Навпаки. Я збиралася скористатися ситуацією проти них самих. Нехай дізнаються як це, коли тебе використовують у безглуздих іграх, нехай дізнаються, що таке споживче ставлення.
- Ну вже ні. - Видала, розправляючи плечі і задираючи голову. Я ніколи не була жертвою і ніколи не буду. Не буду жаліти себе. І їх не пожалію. – Я братиму в цьому участь. Подивимося ще хто кого переграє.
Я посміхнулася. Рот сам собою розтягнувся в лукаво-зловтішній усмішці. Олена подивилася на мене з занепокоєнням, в її очах читалося несхвалення та нерозуміння. Але на це я не звернула уваги. Я вже запустила маховик, він з божевільною швидкістю розкручувався в моїй уяві, я передчувала веселощі, цікаву гру.
Помста. В голові вже крутилися тисячі ідей, як можна використати цих трьох дурнів у своїх цілях. Як же цікаво буде їх обламати…
І нехай це дивно, але найбільше мені чомусь хотілося втерти носа цьому засранцю Вані.
***
Три години тому.
Ваня.
- Може, сходимо кудись сьогодні? - Награна збентежена посмішка якось не в'язалася з ідеально відпрацьованим образом мачо, але, схоже, його кривляння все ж таки справляли необхідний ефект.
- Гаразд. - обізвалася дівчина, кокетливо закушуючи губу, і я мало не пирхнув вголос. Тьху ти, гидота яка.
Я, ставши випадковим свідком і спостерігаючи це нудотне дійство, стояв, спершись задом на підвіконня, і спостерігав за безглуздою парочкою, що стояла у коридорі за кілька метрів від мене. Захоплені один одним, вони мене не помічали, ну чи просто вдавали, що не помічають.
- Чудово. Тоді до вечора. Зайду за тобою о сьомій. - Криво посміхнувся мачо, оголюючи ідеально рівні зуби, і жартівливо віддавши честь (ну що за убожество?), плавною ходою направився в сторону сходів.
Дівча залишилося стояти, безглуздо ляскаючи очима, здається, цілком зачарована цим ідіотом.
Цей ідіот – Тимур. Місцевий мажор. Улюбленець дівчат.
Зачароване дівчисько – Ліка. Моя колишня однокласниця.
Взагалі-то вона здавалася мені нормальною. Але зараз своєю наївністю і ось цією своєю кокетливо-збентеженою реакцією на загравання Тимура, вона примудрилася мене неприємно здивувати.
Ні, ну, в принципі, ситуація зрозуміла. Дівчину, що стільки років піддавалася глузуванням, колись непоказну сіру мишку, напевно потішила увага мажорика Тимура.
Тільки от вона начебто не була дурепою. Ну, принаймні тоді, у школі. Добре вчилася. Поводилася тихо, непомітно. Дружила тільки з однією дівчинкою з класу, а з рештою трималася відсторонено холодно. Та й це зрозуміло: коли вона перевелася до нас у п'ятому класі, новоспечені однокласники прийняли її не дуже тепло. Це зараз вона зі своєю незвичайною зовнішністю здається екзотичною пташкою, яку кожен був би радий схопити у свої тенета, а тоді, в дитинстві всі вважали її зовнішність, що здавалася незвичною і дивною в наших краях, непривабливою і потворною. Через що вона часто піддавалася глузуванням і неприємним обзиванням.
Ні, я не скажу, що над нею якось дуже знущалися, все як завжди - стусани, образливі прізвиська, знущання, - стандартний набір шпильок, що дозволяє перевірити новенького на твердість характеру і взагалі зрозуміти, чого він вартий. І треба віддати їй належне: на знущання вона не реагувала, тож у справжнє цькування ігри однокласників не переросли. Але й до колективу вона так і не влилася, не стала рівноправним членом. Якось не склалося. Не знаю, чому.
Так, дурепою вона не була. Відмінницею була, брала участь в усіляких там олімпіадах. Школу закінчила, здається, навіть із червоним дипломом. І тихушницею в цілому не була, допомагала сусідам по парті з контрольними. Навіть мені кілька разів дала списати – щось таке залишилося у пам’яті.
Отже вона не була ідіоткою, це точно. І я дивувався, дивлячись на її дурнувато-мрійний погляд, що проводжав Тимурчика, чому ж це зараз їй не вистачає мізків скласти двічі по два.
Вчора Льоха біля неї крутився, як дурень, усе зазивав на вечірку, умовляв, усмішками її обдаровував, малювався перед нею. Ще одне убожество, - ніколи не бачив друга таким... Але ж вона? Невже не здивувалась тому, що цей дебіл – зірка футболу місцевого розливу - на неї весь минулий рік уваги не звертав, а тут раптом такий підвищений інтерес виявив?
Невже не напружило? Занадто розслабилася, розчинилася у своїй популярності, втратила пильність. У школі її невизнана краса була лише об'єктом глузувань, а тут піднесла мало не на п'єдестал.
Ясно: варто пташці вирватися з клітини, логічно, що вона спробує заповнити все, чого була позбавлена всі ці роки. Ось вона і надолужувала, судячи з усього. Незвичайна зовнішність, залікова фігура, очі ці її величезні з поволокою, тендітність, і при цьому якась ледь вловима недосвідченість, чи що... все це притягувало. Отже, браку уваги вона тепер не відчувала, хлопців біля неї крутилося чимало, всім була цікава екзотика, ну от вона й перебирала. То з одним, то з іншим, Господи, прости…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хибне щастя, Ліана Меко», після закриття браузера.