Читати книгу - "Наздогнати мрію, Ерін Кас "

— О, Інно, давно не бачились, — говорить Петро Леонідович, заступник генерального. — Вітаю!

Киваю йому і в цей самий момент високий чоловік спрямовує на нас свій погляд. Через свою професію, перше, на що я звертаю увагу — це руки. Вони доглянуті, з довгими красивими пальцями, які тримають склянку з бурштиновою рідиною. На руці стильний годинник в якому відбивається світло софітів зі стелі.

— Дмитре Богдановичу, радий знову вас бачити, — говорить Артем й простягає йому руку. Підіймаю очі й бачу перед собою гарного чоловіка. Але коли він переводить на мене свій погляд, мене наче холодом обдає. Хіба буває у людей настільки крижаний погляд? — Дозвольте представити, моя дружина Інна, — продовжує Артем. Гублюся на мить, але коли чоловік простягає долоню, вкладаю в неї свою.

— Дуже приємно, — кажу тихо й трохи розгублено.

Він легенько стискає руку, а я невдало повертаю її, демонструючи вже добре помітний синець на зап’ястку. На білій шкірі яскраво видно сині сліди від пальців. І він помічає його, бо одразу кидає погляд на Артема, а я миттєво осмикую руку й притискаю до сукні.

— Взаємно, Інно, — відповідає чоловік, і від його голосу теж стає холодно. Впевнена, що він помітив моє сум’яття, але нічого не говорить. Чоловіки починають розмовляти про своє, а мені страшенно хочеться піти.