Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
За коротку мить двері відчинилися і на порозі я побачила Сару.
– Привіт! Проходь, – її голос був на диво спокійним.
Я зайшла і зачинила за собою двері.
– Не стій в коридорі. Ходімо, я зроблю нам чай.
Сара пішла в кухню, а я так і залишилася стояти в прихожій.
Чай? Вона запропонувала мені чаю? Дівчині, на яку вона весь час дихала отрутою? Це все дуже підозріло. Нічого не розумію. Ця жінка щось задумала. Але що?
– Діана! – Голос Сари донісся з кухні. – Йди сюди! Зараз вода закипить.
Але я не зрушила з місця.
– Я не хочу чаю, – мій голос був трохи напруженим. Почулися кроки. Сара повернулася в коридор. – Ти хотіла зі мною поговорити?
Вона стояла навпроти. Трохи схвильовано дивилася на мене.
– Діана, ми ж не будемо говорити на порозі? – Сара посміхнулася. – Проходь, я не вкушу тебе.
– Послухай, давай на чистоту, – моя рішучість здивувала мене саму. – Ми з тобою ніколи не дружили. Чому саме зараз ти поводишся, наче ти моя подруга? Говори, навіщо дзвонила? Не варто гаяти мій час.
– Гаразд, – погодилася вона. Моя прямота здивувала її.
Я дивилася на неї і чекала, що ж буде далі. Таке враження, ніби я спостерігаю за ситуацією з боку. Я і вона. Діана і Сара...
– Макс зраджує тобі.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.