Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

– Дуже дивно. Що ж, дякую, було приємно поспілкуватися. Толлі дуже вас цінував. Він багато розповідав про вас, – збрехав сер Чарльз.

– О, приємно чути. – Головна сестра почервоніла і знітилася. – Такий прекрасний чоловік, така втрата для усіх нас. Ми всі шоковані, приголомшені навіть. Вбивство! Та кому треба вбивати лікаря Стренджа?! Це неймовірно. Звір, а не дворецький. Сподіваюся, поліцейські його зловлять. В них немає ні мотиву, нічого.

Картрайт сумно похитав головою, і вони пішли по доріжці до машини.

На відплату за своє вимушене мовчання під час розмови сера Чарльза та головної медсестри, Саттертвейт виказав жвавий інтерес до аварії Олівера Мендерза й засипав сторожа, не надто кмітливого чоловіка середнього віку, запитаннями.

Так, у цьому місці пробили стіну. Джентльмен був на мотоциклі. Ні, він не бачив, як це сталося. Він почув гуркіт і вийшов подивитися. Джентльмен стояв отам – якраз там, де зараз стоїть інший джентльмен. Здається, він собі нічого не зламав. Просто дуже сумний мав вигляд на своєму мотоциклі. Запитав, як називається це місце, а почувши відповідь, сказав: «Мені пощастило» – і пішов до будинку. Дуже спокійний молодий джентльмен начебто, втомлений якийсь. Сторож не бачив, як так сталося, що Мендерз врізався в стіну, але сказав, що всяке буває.

– Дивна якась аварія, – задумливо сказав Саттертвейт.

Він поглянув на широку пряму дорогу. Ані вигинів, ані небезпечних перехресть, нічого такого, що могло б змусити мотоцикліста раптом завернути в трьохметрову стіну. Так, дивна аварія.

– Що у вас на думці, Саттертвейте? – з цікавістю запитав сер Чарльз.

– Та нічого, – сказав той, – нічого.

– Дивно, звісно, – видобув актор і теж зачаровано задивився на місце аварії.

Вони сіли в машину й поїхали.

Містер Саттертвейт занурився в свої думки. Місіс де Рашбріджер – теорія Картрайта провалилася, адже така людина існувала. Але, може, річ у самій жінці? Можливо, вона була свідком? Чи, може, сам випадок був таким цікавим, що сер Бартолом’ю так зрадів її приїзду? Може, вона просто була привабливою жінкою? Коли чоловік закохується в п’ятдесят п’ять (а містер Саттертвейт бачив таке дуже часто), це повністю змінює його характер. Він міг почати радіти тому, що раніше лишало його байдужим…

Його думки перервали. Сер Чарльз нахилився вперед.

– Саттертвейте, – сказав він, – ви не проти, якщо я повернуся? – І не чекаючи відповіді, він узяв трубку і скомандував їхати назад. Машина сповільнилася, зупинилася, і водій почав розвертатися. За хвилину-дві вони котилися дорогою у зворотному напрямку.

– Що таке? – запитав Саттертвейт.

– Я пригадав, – сказав сер Чарльз, – що видалося мені дивним. Це була пляма чорнил на підлозі дворецького.

Розділ шостий

Щодо чорнильної плями

Містер Саттертвейт здивовано витріщився на друга.

– Чорнильна пляма? Про що ви, Картрайте?

– Ви її пам’ятаєте?

– Я пам’ятаю, що вона там була.

– А пам’ятаєте де?

– Ну, не зовсім.

– Вона була коло плінтуса обіч каміна.

– Так, дійсно. Тепер я пригадав.

– І як ви гадаєте, Саттертвейте, звідки взялася та пляма?

– Ну, це невелика пляма, – нарешті подав голос той. – Навряд чи це чорнильниця перекинулася. Думаю, найімовірніше, дворецький впустив свою перову ручку – згадайте, ручки в кімнаті не було. – («Нехай побачить, що я не гірше за нього помічаю деталі», – подумав Саттертвейт.) – Він вочевидь мав ручку, щоб писати у разі потреби, – хоча доказів, що цей чоловік взагалі комусь щось писав, немає.

– А от і є, Саттертвейте. Чорнильна пляма.

– Може, він і не писав, – відрізав другий чоловік. – А просто впустив ручку на підлогу.

– Але якби на ній був ковпачок, плями б не лишилося.

– Можливо, ви маєте рацію, – визнав містер Саттертвейт. – Але я не розумію, що в цьому дивного.

– Можливо, й нічого, – сказав сер Чарльз. – Я не зможу сказати, поки знову не побачу ту пляму.

Вони пройшли крізь хвіртку сторожівні. За кілька хвилин підійшли до будинку, і актор вгамував цікавість слуг, пояснивши, що забув у кімнаті дворецького олівець.

– А тепер, – промовив сер Чарльз, причиняючи двері Еллісової кімнати, вправно відкараскавшись від місіс Лекі, яка щосили прагнула допомогти, – погляньмо, чи я вигадую дурниці, чи в цьому щось таки є.

На думку Cаттертвейта, перший варіант більше скидався на правду, але чемність заважала йому про це заявити. Він сів на ліжко і дивився на Картрайта.

– Ось вона, наша пляма, – сказав сер Чарльз, вказуючи на чорне під ногами. – Просто під плінтусом цієї стіни, хоча письмовий стіл стоїть біля протилежної. За яких обставин дворецький міг упустити тут ручку?

– Ручку можна будь-де впустити, – припустив містер Саттертвейт.

– Та ні, ну можна, звісно, кинути її через усю кімнату, – погодився сер Чарльз. – Але з ручками зазвичай так не поводяться. Хоча я не знаю. Перові ручки вкрай надокучлива річ. Засихають і відмовляються писати, коли потрібно. Можливо, це все пояснює: Елліс розсердився, вигукнув: «Клята ручка» – і пожбурив її через усю кімнату.

– Думаю, тут може бути чимало пояснень, – сказав містер Саттертвейт. – Можливо, він просто поклав ручку на камінну полицю, а вона скотилася.

Сер Чарльз проекспериментував із олівцем, дозволивши йому скотитися на підлогу. Олівець упав сантиметрах принаймні в тридцяти від плями і покотився до газового каміна.

– Ну, – мовив містер Саттертвейт. – А як, на вашу думку, це можна пояснити?

– Я намагаюся збагнути.

Зі свого місця на ліжку Саттертвейт спостерігав за цікавою виставою. Сер Чарльз випускав олівця з руки, підходячи до каміна. Він намагався впустити його, сидячи й пишучи на краю ліжка. Для того, щоб олівець упав правильно, треба було стояти чи сидіти в незручній позі, притулившись до стіни.

– Це неможливо, – сказав уголос сер Чарльз. Він стояв і роздивлявся стіну, пляму й акуратний маленький газовий камін.

– А що, як він палив папери, а ну ж бо… – задумливо промовив він. – Але ж ніхто не палить папери в газовому каміні…

Раптом Картрайтові перехопило дух.

За мить містер Саттертвейт зрозумів, що сер Чарльз був першокласним професіоналом.

Той умить став дворецьким Еллісом. Він сидів за письмовим столом. Вигляд у нього був злодійкуватий, раз по раз він зводив очі, сторожко озираючись.

Раптом він щось почув, містер Саттертвейт навіть здогадався що – кроки в коридорі. Сумління в чоловіка було нечисте. Ті кроки щось йому віщували. Він зірвався з місця, тримаючи папери в одній руці, а ручку – у другій. Він кинувся до каміна через усю кімнату, напівповернувши голову, нашорошений, дослухаючись, боячись. Він спробував був запхати папери за камін. Щоб допомогти собі обома руками, квапливо відкинув ручку. Олівець сера Чарльза, який грав її роль, впав якраз на чорнильну пляму…

– Браво, – вигукнув містер Саттертвейт,