Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

Спектакль був таким правдоподібним, що не лишилося сумнівів: тільки так міг діяти Елліс.

– Ось бачите? – дещо піднесено сказав сер Чарльз, знову повертаючись у власне тіло. – Якщо він почув, що йде поліція, або подумав, що це була поліція, і хотів заховати те, що писав, то де б він міг заховати папери? Не в шухляді й не під матрацом: обшукуючи кімнату, поліція б їх знайшла. Часу підіймати мостину в нього не було. Ні, за каміном – єдиний варіант сховку.

– Отже, наш наступний крок, – мовив містер Саттертвейт, – перевірити, чи заховано щось за каміном.

– Саме так. Хоча можливо, тривога виявилася фальшивою і потім він усе дістав. Але сподіватимемося на вдачу.

Знявши пальто й засукавши рукави, сер Чарльз ліг на підлогу й зазирнув у щілину за газовим каміном.

– Там щось є, – повідомив він. – Щось біле. Як же дістати? Нам потрібно щось на кшталт шпильки для капелюхів.

– Жінки більше ними не користуються, – із сумом сказав містер Саттертвейт. – Можливо, складаний ніж?

Але ніж не зарадив.

Зрештою, Саттертвейт пішов і позичив у Беатріс шпильку для плетіння. Хоч їй і було надзвичайно цікаво, нащо вона йому потрібна, та запитати завадило дотримання етикету. Шпилька допомогла. Сер Чарльз дістав з півдесятка аркушів зім’ятого паперу, квапливо складених разом і запханих у отвір.

Містер Саттертвейт, в якому наростала цікавість, розгладив аркуші. Очевидно було, що то кілька чернеток одного листа, написаних дрібним охайним почерком клерка.

Хочу зазначити, – так починалася перша чернетка, – що автор цього листа не хоче створювати незручностей і, можливо, помиляється щодо того, що бачив увечері, але…

Очевидно, такий початок не влаштував автора, і він почав заново.

Джон Елліс, дворецький, виказує Вам свою повагу й був би щасливий коротко обговорити сьогоднішню трагедію, перш ніж передати поліції певну відому йому інформацію…

Але й такий початок його не влаштував, і він спробував знову.

Джону Еллісу, дворецькому, відомі певні факти щодо смерті лікаря. Він іще не повідомив їх поліції…

В наступному варіанті він відмовився від третьої особи.

Мені дуже потрібні гроші. Тисяча фунтів могла б усе вирішити. Я дещо знаю й міг би розповісти про це поліції, але не хочу спричиняти проблем…

Останній варіант був уже не таким стриманим.

Я знаю, як помер лікар. Я не сказав нічого поліції – поки що. Якщо Ви зустрінетеся зі мною…

Цей початок обривався інакше. Після «мною» почерк перетворився на нерозбірливі карлючки, і останні п’ять слів були розмиті та вкриті ляпками. Очевидно, Елліс писав їх уже після того, як щось почув і нашорошився. Він зібгав папери й кинувся їх ховати.

Містер Саттертвейт глибоко вдихнув.

– Вітаю вас, Картрайте, – сказав він. Ваша інтуїція дала вам правильну підказку щодо чорнильної плями. Ви молодець. Тепер підсумуймо, що маємо.

Він на мить замовк.

– Елліс, як ми й думали, мерзотник. Він не вбивця, але він знав, хто ним був, і збирався шантажувати його чи її.

– Його чи її, – перебив сер Чарльз. – Кепсько, що нам відомо так мало. Ну чому цей тип не почав лист з «сер» чи «мадам», тоді б ми знали, куди дивитися. Елліс, здається, з вигадливих. Серйозно підійшов до свого здирницького листа. Якби ж він тільки натякнув, кому він його писав.

– Нічого, – запевнив його містер Саттертвейт. – Ми розберемося. Пам’ятаєте, ви сказали, що хочете знайти в цій кімнаті доказ непричетності Елліса? Що ж, ви його знайшли. Ці листи показують, що він не винний. У вбивстві принаймні. Він відбірний покидьок, звісно, але сера Бартолом’ю Стренджа не вбивав. Убивця хтось інший. Той, хто вбив Беббінґтона. Думаю, тепер поліція з нами погодиться.

– Ви збираєтеся їм про це розповісти?

В голосі сера Чарльза чулося невдоволення.

– Я не бачу інших варіантів. А що?

– Ну… – Картрайт присів на ліжко й задумливо насупив брови. – Як би краще це пояснити? Зараз нам відомо те, що не знає ніхто. Поліція шукає Елліса. Вона думає, що вбивця – він. Усі знають, що вона вважає його вбивцею. Тож справжній вбивця досить непогано, мабуть, почувається. Він чи вона не те що б цілком розслабилися, але їм вигідний такий розвиток подій. Чи варто змінювати розклад сил? Можливо, це і є наш шанс. Я маю на увазі, наш шанс знайти зв’язок між Беббінґтоном і рештою людей. Вони не знають, що хтось пов’язує ці дві смерті. Вони нічого не підозрюватимуть. Нам випала рідкісна можливість.

– Я розумію, про що ви, – сказав містер Саттертвейт. – І я згоден із вами. Звісно, це шанс. Проте водночас я вважаю, що ми не можемо ним скористатися. Наш громадянський обов’язок – одразу ж повідомити поліції про нашу знахідку. Ми не маємо права приховувати інформацію.

Сер Чарльз здивовано глянув на нього.

– Ви зразковий громадянин, Саттертвейте. Я не сумніваюся, що слід діяти за правилами, але я не такий добросовісний громадянин, як ви. Мене б не мучило сумління, якби я день-другий помовчав. Що скажете? Ні? Добре, вмовили. Будемо стовпами закону й порядку.

– Розумієте, – пояснив містер Саттертвейт, – Джонсон – мій друг, і він так добре до нас поставився: розповів, чим займається поліція, дав нам усю необхідну інформацію й таке інше.

– Так, ви маєте рацію, – зітхнув сер Чарльз. – Правильно. Тільки-от нікому, крім мене, не спало на думку зазирнути за газовий камін. Ті поліцейські-нетіпаки до цього не додумалися… Але робіть як знаєте. Слухайте, Саттертвейте, а де, на вашу думку, зараз Елліс?

– Я гадаю, – сказав містер Саттертвейт, – що він отримав те, чого хотів. Йому заплатили за те, щоб він зник, от він і зник – і дуже ефектно.

– Так, – відказав сер Чарльз, – думаю, все так і є. – Він стенув плечима. – Не подобається мені ця кімната. Ходімо звідси, Саттертвейте.

Розділ сьомий

План кампанії

Наступного вечора сер Чарльз і містер Саттертвейт повернулися в Лондон.

Розмова з полковником Джонсоном була вкрай делікатною. Інспектору Кроссфілду не сподобалося те, що звичайні «джентльмени» знайшли те, чого не помітили він і його помічники. Він щосили намагався зберегти обличчя.

– Дуже похвально, справді, сер. Зізнаюся, я б ніколи не додумався зазирнути за газовий камін. Не збагну, що змусило вас там шукати.

Чоловіки не стали детально розповідати про те, як розмірковування про появу чорнильної плями привело до цього відкриття.

– Та просто нишпорили, от і все, – так пояснив це сер Чарльз.

– Ви шукали, – вів інспектор далі, –