Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Стривай! – Обомлів Павло. – Ти хочеш, щоб я забрав заяву з РАЦС?

     - Це – вільна країна. Роби, як тобі підказує серце. Але, щоб переконати маму, що ти дійсно багатий, треба їй піднести шикарний подарунок. Сережки, чи кулон з діамантами, думаю підійде. Сподіваюся, тітонька Квітка нам дасть у борг, а я обіцяю, що зекономлю на їжі.

    - Ти це – серйозно?

    - Звичайно. Мама хотіла, щоб я знайшла собі мультимільйонера, тож я його створю. Головне забула! Три подушки з гусячим пір’ям на твоєму животі додадуть завершеності твого образу. Мама буде щаслива. Я – таки вийшла за мультимільйонера. Щоправда, раптово станеться економічна криза. Ціни на акції впадуть, і я вже – бідна із таким красенем чоловіком. Сподіваюся, коли я вас вкотре знайомитиму, ти вдаси з себе повного ідіота. Тож, матуся зрозуміє, що будь-якої якості мультимільйонер є кращим, ніж небагатий коханий доньки.

    - А раптом, кризи не буде? – Обережно запитав Павло.

     - Я скажу, що це я перетворила його з мультимільйонера на жебрака. Зрештою, гроші легше витрачати, ніж заробляти. Припускаю, вона мені повірить.

     - Здається, твоя мама тебе сильно розлютила.

     - Вона сказала, - Фані втупилася поглядом у сусіднє дерево, - що ти, - додала дівчина із притиском, - ординарний.

     Вони поверталися до готелю, розмірковуючи, чи замовити тітоньці Квітці лимонад, чи все ж просту мінеральну воду.

     - Слухай, - сказала норовлива наречена, - а ця твоя партнерська фірма чим займається?

     - Переважно, експортом-імпортом.

     - О, ні! Я в зовнішньоекономічній діяльності не дуже сильно розбираюся. Пані Розаєва давала мені, в основному, справи щодо внутрішнього ринку, бо там менше платять. Але, якщо треба, я  спробую покращити свої знання. Хоча, у детективних серіалах експортом-імпортом займаються, наркоторговці, або контрабандисти.

      Павло був у захваті від ентузіазму своєї нареченої:

      - Запевняю тебе, ми незаконної діяльності не ведемо. Якщо хочеш, то я покажу тобі наші документи, але вони у моєму ноутбуці, що в Києві.

     - Ні, дякую. – Сказала Фані, - я зараз у творчій відпустці. Треба від бухгалтерії трохи відпочити. – Їй здалося, чи Павло дійсно зітхнув з полегшенням? – То, ти все ж таки юрист, а не у галузі ІТ.

    - І те, і те. Мій тато каже, що в ІТ галузі багато можливостей у майбутньому, то я вивчав і це. Не скажу, що я комп’ютерний геній, але нескладні програми я писати вмію.

     Вони увійшли до готелю.

   - Може, підемо пішки? – Запропонувала Феофанія. – Останнім часом я мало рухаюся, а робити фітнес вправи у таку спеку дуже важко. Ще, не дай Боже, кинеш мене у вівтаря, чи як воно там називається, коли побачиш, як я погладшала.

    - По-перше, я люблю твою душу, а не тіло. Але тіло – теж. По-друге, все це - насправді дурня. Чоловік радше залишить струнку жінку із жахливим характером, ніж навпаки. Але я згоден піднятися пішки, бо це корисно для здоров’я. До речі, тітонька Квітка змусила мене вчора зжерти той огидний шпинат. Красно дякую.

    - Зате ти будеш здоровий.

    - І щодо комп’ютерних програм, - повернувся Павло до ще незакінченої теми. – Мені б хотілося розробити якійсь корисний дрон. Але тут я маю співпрацювати із моєю сестрою. Вона на таких речах розуміється. А вона, або з кимось зустрічається, або вчиться, бо вона молодша за мене на чотири роки, або називає мене тупаком.

    - Так прямо і називає? – Не повірила Фані.

    - Ну, їй всі ці креслення легко даються, а у мене схильність до гуманітарних наук. Тож вона сердиться, бо там, де їй вистачає десяти хвилин зрозуміти суть проблеми, мені треба десять годин.

     - І як її звуть? Тільки не кажи, що Офелія, - попрохала наречена.

     - У тебе сьогодні в голові якісь дурні думки. У неї доволі ординарне ім’я – Зоя Соломія, Але я називаю її «Йа-Йа».

      - Це чому? – кліпнула Фані.

      - Бо вона з дитинства завжди добивалася свого, і всі її обожнювали та виконували будь-які забаганки. Тому, вона виросла доволі впевненою у собі. У мене було навпаки, тож я виріс доволі сором’язливим,  - і він відчинив двері свого номеру. Там тітонька Квітка радісно сміялася з якогось жарту пана Кестрел. – О, треба було мені зателефонувати, ми б тоді раніше повернулися.

     - Як я зрозумів, у вас були важливіші справи, ніж… е…. небіжчиця. А ми, з пані Купер, провели разом чудові пів години, згадуючи старі добрі часи.

    - Скажи, - мовив Павло, передаючи тітоньці крижану мінеральну воду та відсуваючи стільця для Фані, а потім для себе, - у тебе є якісь зв’язки щоб ми могли якнайскоріше одружитися, бо я тут – іноземець.

     - Ти не лише добровільно лізеш у петлю, але й  хочеш пришвидшити свою страту? – Мабуть, все ж таки лише жартома, запитав пан Кестрел. – Навіщо?

    - Боюся збожеволіти, - буркнув Павло, а Фані запитала:

    - А ти хіба одружений?

    - Боже, збав, - відповів литовець. – Я занадто розважливий, щоб вступити на такий слизький шлях.