Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Я думала, - розгублено сказала дівчина, - що твоє прізвище «Коваль», а не «Сміт».

      - Ну, - Павлові вистачило  совісті почервоніти, - я вчора нервував. Тож, коли твій батько запитав мене про прізвище, я озвучив українську версію.

     - Феофанія Сміт, - спробувала Фані. – Трохи дивно, але я можу звикнути. Ти, часом, не  найманий вбивця?

     - Я схожий на Бреда Піта? – Обурився колишній пан Коваль.

     - Ніколи не розуміла, чому всі вважають його красенем. О, Господи! З якого дива у тебе громадянство США?!

      - Бо я там народився. У пригороді Нью-Йорка.

      - А я думала, що ти - українець. Я думала, що то - тітонька Квітка іноземка, а ти все життя прожив в Україні. А твій акцент, це через те, що ти стажувався в США.

      - Вибач, що я для тебе - іноземець.

     - А українське громадянство ти отримати не хочеш?

     - Наразі, у мене немає на це законних підстав. Та й ваше податкове законодавство – суцільний жах. В США податки теж жахливі, але там хоч щось можна спрогнозувати. Але це, ти краще за мене знаєш.

    - То квартира – не твоя?

    - Тобі вона подобається? – Посміхнувся Павло.

    - Зовсім ні. Тобто, подобається, але не в тому сенсі, який ти маєш на увазі.

    - Її купив дідусь, після проголошення незалежності України, і саме тоді і зробили ремонт. Я настільки втомлююся, що навіть не помічаю оці ті подерті шпалери. Коли мені було десять років, він привіз мене до України і ми з ним тут усе об’їхали, включаючи Крим. Я такого не пам’ятаю, але він казав, що мені тут настільки сподобалося, що я захотів жити в Україні. Тож, він заповів цю квартиру мені, але з умовою, що мої батьки та сестра можуть нею користуватися, якщо я – не в Україні. Але схоже, їм подобається тут, як туристам, але не як постійним мешканцям. Ліжка, диван та санвузли я змінив,  років три тому, але не був певний, чи залишатимуся тут надовго, чи це – буде, так би мовити, квартира для відпусток. Потім виникли нові плани, тож я майже рік прожив у Києві, але із перервами. Ми з партнерами хочемо відкрити представництво в Україні, але наразі проводимо економічну розвідку. І ти краще за мене знаєш, які у вас закони та хабарі.

     - З партнерами? Пані Купер казала, що у тебе своя фірма.

      - Вибач, тут вона трохи перестаралася. Я маю певний пакет акцій, але наразі моєї, стовідсотково моєї, власної фірми ще немає. Але мені дійсно потрібен бухгалтер, якщо ми вирішимо відкрити відділення в Україні. А може, я ризикну і, зрештою, вирішу власну фірму тут заснувати.

     - Слухай, - здогадалася Фані, - а може ти все ж таки шлюбний аферист? Щоправда, у мене немає жодного майна, але…

     - Шлюбний аферист підштовхнув би тебе взяти кредит у банку, - зітхнув Павло.

     - О, точно! Дякую за пораду! Я, мабуть, оформлю кредит під заставу твоєї квартири, - зраділа Фані.

      Працівники РАЦС вказали на деякі нюанси. У сухому підсумку: вони могли одружитися лише через місяць, якщо не буде незвичних підстав. Нібито (але працівники РАЦС не були певні на сто відсотків), Фані з Павлом могли взяти шлюб у Києві. Ще дружелюбні працівники повідомили, що майбутні молодята можуть отримати медичну довідку, щодо свого здоров’я.

     - Кому потрібна та довідка, - бурмотів Павло, спускаючись сходами, - якщо її можна купити. Але я – абсолютно здоровий, - запевнив він Фані. – Може, лише трошечки божевільний. – Фані розсміялася.

     Павло та Фані вирішили випити по келиху безалкогольного мохіто у літньому кафе, біля РАЦС. Адже спека була надзвичайна.

      Коли Павло повернувся до столику із напоями, вигляд у Фані був найжахливіший – схоже, вона вирішила зробити якусь капость.

     - Що ти вже собі надумала? – Запитав наречений. – Я пізнаю цей погляд.

     - Га? Та нічого, - відмахнулася дівчина. – Я просто зрозуміла, що твоє перше ім’я –  Йорік. – Павло смикнувся. – Тож, відтепер я тебе так і зватиму. А ще я подумала, що це -  дуже вдало. Коли ми повернемося до Києва, я зателефоную мамі і скажу їй, що мене від тебе нудить.

     - Вона вирішіть, що ти – вагітна.

      - Вона вже так вирішила, тож – нічого страшного.  – Відмахнулася Феофанія. – А потім я повідомлю її, що знайшла американського мультимільйонера Йоріка Сміта. Вона – зрадіє. Потім я повідомлю, що ми одружилися, але не сказали їй, не тому що ми її не поважаємо, а тому що мультимільйонери - дуже непостійні, тож я змусила тебе, тобто, його оженитися на собі якнайскоріше. Одним словом – у мене не було часу повідомляти родичів. Думаю, мама мене підтримає.

    - Ти гадаєш вона мене не впізнає? – Здивувався ошелешений наречений.

    - А ми вдягнемо на тебе ту перуку із лисиною, яку ти ненавидиш. Може, наклеїмо накладні вуса, або бороду. Орендуємо джип, або, може під’їдемо на таксі – скажемо, що прилетіли з Києва на твоєму власному літаку. Думаю, тітонька Квітка та Тетяна з Ксюхою, позичать нам золоті персні. У тебе на всіх пальцях будуть, у мене – лише на кількох. А ще у Толіка, чи може в його друга був важкий золотий хрест. І ще – треба щось зробити із твоїми вухами. Треба щоб вони були великі та стирчали.