Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Ці слова були для неї як ланка, що з’єднувала її внутрішній світ із зовнішнім. Вона почала розуміти, що не потрібно шукати ідеального “я”, а достатньо бути собою, з усіма своїми недосконалостями.

Коли вони вставали з лавки, щоб повернутися до школи, Аліса відчула, як важка вуаль, яку вона носила так довго, почала розсипатися. Її серце билося спокійніше, і хоча шлях був ще далеким, вона вже знала, що не буде йти ним одна.

— Дякую, — тихо сказала вона, коли вони почали йти в бік школи.

Артем поглянув на неї, і його очі світилися, як ніколи раніше.

— Ти можеш бути собою, Алісо. І я буду поруч, поки ти цього не зрозумієш.

Вони йшли поруч, і кожен крок наближав їх до того нового початку, який вони разом будували, хоча ще й не могли повністю зрозуміти, куди це їх заведе.

Розділ 29: Перехрестя

Аліса не могла змусити себе заснути. Кожен раз, коли вона закривала очі, перед нею з’являлися образи, які не давали їй спокою. Артем, його слова, його погляд. Вона все ще не могла повністю прийняти те, що сталося між ними. Це було більше, ніж просто привабливість чи тимчасова захопленість. Це була зміна всього її життя, і вона навіть не знала, чи готова вона до цього.

Вона піднялася з ліжка і підійшла до вікна, дивлячись на нічне місто. Здавалося, що вся її реальність зламалася, як той шматок льоду, що таємничо відколюється від великої крижаної гори. І, як та гора, вона почала знову тримати себе, щоб не розпастися на частини.

Відчуття, що вона більше не може контролювати свою ситуацію, тривожило її. Але разом з цим було і щось нове — надія, яку вона до того ніколи не дозволяла собі відчути. Вона була готова змінитися, але питання полягало в тому, чи зможе вона зробити це, не розчарувавши себе чи інших.

Ці кілька днів разом з Артемом змусили її розуміти, що відпустити страх — це не так просто, як здавалося. Вона боялася не тільки відкрито показати свою справжню сутність, а й втратити все, що побудувала, навіть якщо це було лише ілюзією.

На наступний день в школі її думки знову забрали її в глибоке розмірковування. Поки вона йшла коридором, її увагу привернули його очі. Він стояв у кінці коридору, спостерігаючи за нею, наче чекаючи, коли вона зрозуміє, що більше не може тримати свої емоції в обмежених рамках.

Артем помітив, як вона повільно наближається до нього, і це була не просто звичайна зустріч у коридорі. Це був момент, коли між ними виникло щось, що більше не можна було ігнорувати.

— Ти про щось думаєш? — запитав він, коли вона підійшла, його погляд був спокійним, але напруженим, наче він сам теж був на межі чогось.

Аліса зупинилася, дивлячись йому в очі. Вона відчула, що тепер, коли вона змінюється, і він, можливо, теж, між ними більше немає простору для ілюзій. Це був момент істини, і вона не могла більше тікати.

— Я думала, чи готова я… — почала вона, але не могла закінчити. Її серце забилося сильніше, коли вона зрозуміла, що це питання не тільки до нього, а й до себе.

Артем зробив крок вперед, і їхні погляди зустрілися на декілька довгих секунд. Його очі говорили більше, ніж тисяча слів. Він бачив в ній те, чого не помічав раніше. І цей погляд змусив її серце перевернутися.

— Ти вже зробила перший крок, — сказав він, стискаючи її руку в своїй. — Не бійся, що буде далі. Ми обидва не знаємо, куди це нас веде, але це може бути варте того.

Аліса дивилася на нього і відчула, як її внутрішні стіни починають руйнуватися остаточно. Вона не була готова повністю відкрити свою душу, але в цей момент вона знала, що готова спробувати. Бо з ним було інакше.

— Можливо, ти правий, — тихо відповіла вона, і серце її трохи заспокоїлося.

Вони стояли так деякий час, мовчки. І хоча все навколо них залишалося таким же — той самий коридор, ті самі стіни, все було по-новому. Вони змінювалися, і це було найбільше, що могла дати їм ця мить.

— Ти готова рухатися вперед? — запитав Артем.

Аліса знову подивилася на нього, і цього разу в її погляді не було сумнівів. Вона відчула, що навіть якщо шлях буде складним і невизначеним, це був шлях, на який вона готова вирушити.

— Так, — відповіла вона, і в її голосі звучала рішучість, якої вона раніше не відчувала.

Вони пішли разом, і навіть якщо шлях, на який вони вступали, не був ясним і простим, обидва знали, що тепер це буде шлях, по якому вони йтимуть разом.

Розділ 30: Розрив ланцюга

Аліса прокинулася з відчуттям, що цей день буде іншим. Вона не могла пояснити чому, але її серце билося швидше, а думки були зосереджені тільки на одному — на тому, як змінюється її життя, і чому це здається таким складним і водночас важливим. Вона відчувала, що більше не може жити, як раніше, ні з маскою, ні з цими стінами, які вона так ретельно зводила. Щось глибоко всередині підказувало їй, що вона повинна зробити вибір, який визначить її майбутнє.

Під час перерви в школі вона побачила Артема, який стояв біля входу в актовий зал. Його погляд був зосереджений на чомусь, але коли він помітив її, його очі одразу наповнилися теплом. Вони йшли один до одного, і цей момент став ще одним етапом у їхніх стосунках. Вони вже не просто “грали” один з одним, як на самому початку. Тепер це було щось більше — це було про довіру і справжність.

— Привіт, — сказав він, посміхаючись, коли вона наблизилася. Його голос був теплий, але в ньому відчувався спокій, який, здавалось, передавався й Алісі.

— Привіт, — відповіла вона, відчуваючи, як у неї стискається серце. Це було важко, але в той самий час вона відчувала, що не можна повертатися назад.

Артем помітив її зміни і теж відчув, що зараз буде момент, коли потрібно зробити вибір. Вони пройшли кілька кроків і зупинилися біля вікна, де було тихо і ніхто не міг їх почути.

— Що з тобою? — запитав він, дивлячись на її обличчя. — Ти не виглядаєш, як завжди.

Аліса знала, що тепер їй не можна більше приховувати свої думки. Вона повинна була бути відвертою, навіть якщо це означало ризик втратити все, що почалося між ними.