Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Розбір польотів

Уламки, що плавали на воді, збирали три дні. Більш-менш цілі кораблі перегнали в далеку бухту, зовсім недавно облюбовану піратами, але звільнену на першу ж вимогу. Що робити з командами, знятими з цих кораблів, і з людьми, виловленими з води, ніхто до ладу не знав. Адмірала чи зжер, чи просто втопив дракон. Офіцерів, які мали право його замінити, чи не було, чи вони не зізнавалися в цьому. Навіть капітанів вдавалося відшукати насилу, але вони нічого не знали, крім того, що король наказав їм йти до Хребта Дракона.

Через два дні, допитавши всіх, кого тільки можна, вдалося з'ясувати, що весь цей величезний флот надіслали, щоб знайти якийсь артефакт. Який саме, схоже, знав лише адмірал. Але, в принципі, здогадатися було неважко.

— Настав час демонструвати обманки, — зітхнувши, сказала Кадмія Ловарі, коли їй про це доповіли.

Вона, та й не тільки вона, була впевнена, що обманки знадобляться не скоро. Але король, мабуть, мав протилежну думку.

Десь на п'ятий день після грандіозної битви Кадмія готова була віддати бранців у жертву демону. Їх було надто багато. Їх треба було годувати та напувати. А ще охороняти. Та й подіти особливо нікуди.

Адже коли недоламаний драконом флот розгромила допомога, що вчасно прийшла, з'явилася надія, що все найгірше вже позаду. Кодуш бол-Мадьяса взагалі виявився подарунком долі. Він грамотно розподілив сили, не давши нікому вислизнути з пастки. Напав не раніше, ніж зник дракон, розумно не привертаючи до себе його увагу. У нього на кораблях виявились сильні маги і купа головорізів, яких не збентежило б, мабуть, навіть зішестя всіх богів разом, не кажучи про якогось дракона.

Тож і без того дезорієнтовані залишки демонопоклонників особливих проблем не доставили. Набагато складніше виявилося впоратися з тими, хто встиг висадитись. Більшість, на щастя, дисципліновано сиділи біля моря і смиренно спостерігали за розгромом флоту, чекаючи нападу на себе коханих. А меншість встигли піти до міста. І їх доводилося виловлювати у підворіттях, чужих садах, а то й будинках. Одна компанія, що відірвалася від основної маси, навіть встигла зайнятися жертвопринесенням першої людини, що попалася, але демон, на щастя, не відгукнувся. Мабуть, був зайнятий чимось важливішим.

— Все, — сказала Кадмія, наказавши жертвоприносців повісити, а потім викинути в море. — Більше ніякого маскування. Плювати на щурів, що б'ються за золото. Кораблі мають бути тут. І мають бути готові відбити будь-який напад.

Сперечатись із нею з цього приводу ніхто не став. Втім, як і підтримувати. Просто нікого, окрім неї, в кабінеті не було, усі були надто зайняті.

Найбільше, звичайно, Валад. Він носився як у зад ужалений, тряс кресленнями, перевіряв і перевіряв зв'язок зрозумілого тільки йому центру з артефактами, які якраз встигли розмістити по місцях, потім щось перераховував і страшно лаявся.

Водночас Валад набридав цілителям питаннями про те, чи не прокинувся Каяр і стверджував, що повинен терміново щось вигадати.

Від вимог пояснити, що саме, Валад просто відмахувався і тікав до своїх креслень.

А винним він не відчував себе. Взагалі. Він, за його словами, все контролював. А на крик Кадмії про те, що він робив би, якби дракон нашкодив Ліїн, Валад втомлено посміхнувся і пояснив, як маленькій:

— Не зашкодив би. Вона зараз практично вогненний маг. І літати вміє. Вона майже дракон, тільки маленька і людина.

Кадмія Валада обізвала та спробувала придушити.

Каран, що всього пару годин тому набив великому магу морду і ледь не скрутив йому шию, став відтягувати кохану жінку. Стверджуючи при цьому, що ослаблених та хворих бити не можна. На що Кадмія знову лаялася і нагадувала, що сам він бив морду, коли Валад взагалі ледве стояв на ногах, і не соромлячись усміхненої Ліїн, що встигла теж пнути колишнього нареченого.

— Ідіот! — репетувала голова нічних вовків. — Бовдур! Ти що не розумієш, чому ніхто не намагається лізти до драконів? Та кого рятувало те, що він вогненний маг? Та вони кораблі не розрізняють!

— Кораблі вони не розрізняють, — не сперечався Валад. — І крихітних вогняних магів на їхніх палубах практично не бачать, тож і топлять, якщо підійдуть ближче, ніж треба. Але тут інша ситуація. Тут Ліїн була перед його мордою, її неможливо було не помітити. А ще вона не боялася. А значить, для дракона не була агресивною і не становила небезпеки. Для них страх і агресія не відрізняються.

— Ідіот! — не хотіла вгамуватися Кадмія, правда вириватися все-таки перестала. — Ось що б ти робив, якби Каяр не з'явився?

— Помер би вкотре, виклавшись до денця. Але захист би розбив, я бачив, куди бити, і моєї всієї сили там би вистачило, — спокійнісінько пояснив Валад.

— Кретин! — сердито гаркнула Кадмія і з гучним тупотом пішла.

А Ліїн залишилася. Незрозуміло навіщо. І відвести її змогли лише лікарі за допомогою умовлянь, обіцянок та нагадування про дитину. Хоча чому хотіла залишатися поряд із Валадом, Ліїн тоді не розуміла. Вона тоді взагалі мало що розуміла. І тільки вранці наступного дня зрозуміла, що намагалася триматися ближче до Валада, бо Юміл про це попросив.

— Ідіотизм, — прошепотіла дівчина і вирушила на пошуки лікаря, що запропастився, з'ясовувати, чи можна піти додому. Ліїн охоплювала жага діяльності. Вона гадки не мала, чим займеться, але щось робити повинна була. Причому негайно. Так воно буде правильно.

Додому Ліїн відпустили, наказавши попити чайчик з якихось трав, що зміцнюють, і стежити за самопочуттям, відразу ж звертаючись до найближчого лікаря, якщо щось буде не так. Щоправда, дійти додому Ліїн не встигла, її перехопила усміхнена дівчина, яка виявилася служницею Фіалки, і повела до своєї господині. І майже весь день Ліїн разом із Соррою втішали Маяліну, розповідали веселі історії та загалом непогано провели час. І навіть жага діяльності на якийсь час відступила. Мабуть, вирішила не псувати такий гарний дівич-вечір.