Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Ляпас виявилася сильним і повернув дракону розум. І він виявив, що намагається атакувати крихітну людину, яка щось бурмоче і тягне до нього руки. Ця людина була така дивна, що дракон навіть застиг на мить, намагаючись розібратися. А потім згадав, що люди також можуть частково складатися з вогню. І що ці люди не вороги, їм навіть допомагати треба. Чомусь. І вони добре знають, що лізти дракону під лапи не слід, тому що розтопче, просто не помітивши. І що намагатися обіймати дракона, мало не влазячи в пащу, теж не слід — знали. А дивна людина розкидала руки в боки, бурмотіла своєю незрозумілою мовою і хапалася за гребінь.

Дракон труснув головою, відкидаючи її подалі і рикнув, щоб не лізла, бо голод, який тільки-но відступив завдяки зусиллям якогось невидимого родича, знову почав повертатися і вимагати з'їсти джерело полум'я, разом з вітром, що його огортає. Перетравиться.

Людина перекинулась у повітрі, розкинула руки і засміялася. А потім обурено заволала, коли хтось, мабуть, старша людина, накинув на неї силову петлю і потяг до землі.

— Там, — пролунало одразу з усіх боків.

Дракон покрутив головою, але ще одну людину, не кажучи вже про родича, не помітив.

— Внизу. Ти не бачиш, вони від тебе сховалися. Але вони є внизу. Ті, хто тебе спіймав. В них сила, яку вони в тебе вкрали. Внизу, — знову залунало з усіх боків.

Дракон заклекотів і з цікавістю подивився на острів з містечком, що приліпилося біля берега, неначе лишайник — до пня.

— Не острів, вони на воді, всю затоку зайняли, — підказав невидимка.

І дракон більше не думав. Просто кинувся вниз, натрапив на перешкоду з чужої сили, але, поки вона відштовхувала його, встиг крізь неї роздивитись кораблі. І вирву пастки, від якої поступово витягалася нова нитка-повідець. Злісно гаркнувши в небо, дракон зробив коло і знову кинувся на перешкоду, вирішивши, що її зламає, або сам розіб'ється. Але знову в пастку, що не дає прийняти матеріальну форму, не повернеться і жерти себе живцем не дозволить.