Читати книгу - "Бенкет круків"

гребці й матроси караків зі Старгороду, торгових галер із Сутінь-долу, Королівського Причалу й Мартингорода, череваті коги-виновози з Арбору. Кет добре вивчила, як браавоською називаються молюски, серцівки й мідії, однак у Лахмітниковій гавані вона розхвалювала свій товар мовою торгівлі, якою розмовляли на причалі, в доках і тавернах,— грубою сумішшю слів і фраз із дюжини різних мов, присмаченою жестами — переважно образливими. Оце Кет і любила тут. Якщо до неї хтось чіплявся, отримував дулю або ж яскраву характеристику — «віслючий прутень» або «верблюжа срака». «Може, верблюда я й не бачила ніколи,— казала Кет,— але за смородом верблюжу сраку впізнати неважко».

Іноді — дуже рідко — хтось міг і розсердитися, але для таких випадків вона мала складаного ножика. Тримала його вона добре нагостреним і користуватися вміла. Їй показав це Рудий Роґо одного разу у «Веселому порту», поки вона чекала, коли звільниться Лана. Навчив її ховати ножика в рукаві й за потреби непомітно витягати, а ще — як розітнути гаманець так м'яко й швидко, що всі монетки висиплються, а власник того й не помітить. Це було корисне вміння, навіть добрий чоловік з цим погодився,— особливо поночі, коли виходили брави й горищні щури.

Кет багато з ким заприятелювала на причалі: з линварями й лицедіями, вантажниками й вітрильщиками, шинкарями, броварями й пекарями, прошаками й повіями. Вони купували в неї молюски й мідії, розповідали придибашки про Браавос і побрехеньки про своє життя, сміялися з її вимови, коли вона заговорювала браавоською. Але Кет цим не переймалася. Крутила їм дулі, обзивала верблюжими сраками — на що вони тільки громовито реготали. Джайлоро Дотар навчив її непристойних пісеньок, а його брат Джайліно розповів, де найкраще ловити вугрів. Лицедії з «Корабля» показали їй сценічні пози й навчили монологів з «Ройнарської балади», «Двох жінок Завойовника» і «Гулящої гамазейниці». Дрібний сумноокий чоловік на прізвисько Письмак, який писав для корабля усі сороміцькі комедії, хотів навчити Кет цілуватися, але Таґанаро швидко поклав навчанню край, тріснувши його тріскою. Косомо Комедіянт навчив її штукарства. Він ковтав мишку й потім витягав її у Кет з вуха. «Це чари»,— запевняв він. «Аж ніяк,— відповідала Кет.— Миша весь цей час була у вас у рукаві — я бачила, як вона ворушиться».

«Устриці, молюски, мідії» — ось три чарівні слова, які вивчила Кет, і як будь-які три чарівні слова, вони відкривали їй дорогу майже всюди. Вона піднімалася на облавок кораблів з Ліса, Старгорода й Порт-Ібена і продавала своїх устриць просто на палубі. Іноді котила свій візочок попри вежі можновладців, пропонуючи печених молюсків чатовим при брамах. Одного разу навіть торгувала на сходах Палацу правди. А коли інший рибник хотів її нагнати, вона перекинула йому візок, розсипавши устриці по всій бруківці. У Кет купували митники з Митного порту та гребці з Затонулого Міста, де над зеленою лагуною стирчали затоплені водою бані й вежі. Одного разу, коли Брея злягла в ліжко через місячне, Кет з її візком поїхала у Фіолетову гавань — продавати крабів і креветок веслярам з прогулянкової барки володаря моря, з прови до правилки розмальованої веселими обличчями. В інші дні вона вздовж солодкої ріки йшла до Місячного ставка. Продавала і пиндючним бравам у смугастих атласах, і ключникам та юстиціаріям у блякло-коричневих і сірих плащах. Але завжди поверталася в Лахмітникову гавань.

— Устриці, молюски, мідії,— кричала дівчинка, штовхаючи візок уздовж пристані.— Черепашки, креветки, серцівки!

Її крики привернули увагу брудного рудого кота, який прилаштувався за нею. Незабаром з'явився ще один — сумний сірий замазура з обрубком хвоста. Котам подобався запах Кет. Бувало, до заходу сонця вона збирала коло себе з дюжину котів. Час до часу кидала їм устрицю — подивитися, хто вхопить. Як вона зауважила, великі котяри перемагали в цьому змаганні рідко: здебільшого трофей діставався маленьким спритникам — худим, злим і голодним. «Як от я»,— думала Кет. Більше за всіх вона любила старого кощавого кота з обгризеним вухом: він нагадував їй отого, за яким вона колись ганялася по всій Червоній фортеці. «Ні, то була не я, а якась інша дівчинка».

З тих кораблів, що тут учора стояли, два вже пішли, побачила Кет, зате причалило п'ять нових: маленька карака під назвою «Мідяна мавпа»; величезний ібенський китобій, просмерділий смолою і китовим лоєм; два побиті коги з Пентоса та струнка зелена галера зі Старого Волантиса. Кет зупинялася перед кожним трапом, розхвалюючи свої скойки й устриці — раз торговою мовою, а раз загальною мовою Вестероса. Один з членів команди на китобої почав так голосно на неї сваритися, що розігнав усіх її котів, а один з веслярів-пентосян спитав, скільки вона хоче за скойку в неї між ніг, зате біля інших кораблів їй пощастило більше. Помічник капітана на зеленій галері проковтнув з дюжину устриць і заодно розповів, що капітана вбили лісянські пірати, які біля Східців намагалися взяти судно на абордаж.

— Це був той виродок Саан на «Мамусиному сині» та на своїй великій «Валірійці». Ми ледве вирвалися.

Маленька «Мідяна мавпа» виявилася з Мартингорода, й вестероська команда зраділа, що хтось тут розмовляє загальною мовою.

Один з матросів поцікавився, як так сталося, що дівчинка з Королівського Причалу торгує мідіями в доках Браавоса, отож Кет довелося розповідати свою легенду.

— Ми тут стоятимемо чотири дні й чотири довгі ночі,— мовив до неї інший матрос.— Куди тут можна чоловікові піти розважитися?

— Лицедії в «Кораблі» грають виставу «Семеро п'яних веслярів»,— сказала Кет,— а в «Плямованій пивниці», це коло брами Затонулого Міста, проводять бої вугрів. А якщо хочете, можете сходити на Місячний ставок — там поночі проводять дуелі брави.

— Це все добре,— мовив інший матрос,— але Вот мав на увазі жінок.

— Найкращі повії у «Веселому порту», це там, де на мертвому якорі стоїть лицедійський «Корабель»,— тицьнула вона пальцем. У доках повії трапляються лихі, а новачки щойно з моря звідки знатимуть, кого обминати? Найгірша була Саврона. Усі казали, що вона пограбувала й убила з дюжину чоловіків, а тіла зіштовхнула в канали на поживу вуграм. П'яничка, коли твереза, бувала мила, та як лигне вина!.. А Болячка Джейн — то взагалі чоловік.— Спитайте Мері. Повне її ім'я — Мералін, але всі кличуть її Мері,— сказала Кет, у якої Мері щоразу купувала дюжину устриць і ділилася з усіма дівчатами в борделі. Добре в неї серце, згоджувалися всі. «А ще — найбільші цицьки в Браавосі»,— хвалилася сама Мері.

Дівчата