Читати книгу - "Улісс"

КІТТІ-КЕЙТ: Я заплуталась. У хвилину слабкості повело мене не туди, і я скоїла те, що й скоїла на Пагорбі Конституції. А мене ж сам єпископ конфірмував. Моя тітка по матері вийшла заміж за одного з роду Монморансі{782}. Я була невинна, а водопровідник призвів мене до згуби.

ЗОЯ-ФАННІ: А я впустила його туди, бо цікаво було.

ФЛОРІ-ТЕРЕЗА: Все сталося через портвейн, а ще через «Хеннесі» три зірочки до того. Гілан заліз до мене в ліжко, ото ж я й согрішила.

СТІВЕН: Напочатку було слово, а наприкінці — світ без кінця. Хай будуть благословенні вісім блаженств.

Блаженства — Діксон, Медден, Кроттерс, Костелло, Ленеган, Баннон, Мулліган і Лінч — у білих халатах медиків, по чотири в лаві, марширують, гупаючи, гусячим кроком.

БЛАЖЕНСТВА (безладно): Бробарник, біфчекс, бульпіт, бикокуп, бузнес, барнум{783}, бардарнум, богослужарнум.

ЛІСТЕР (у сірих квакерських бриджах і крислатому капелюсі, чемно промовляючи): Він із наших друзів. Немає потреби називати імена. Шукай світла!

Виступцем куранти виходить. З’являється Кращ, убраний як перукар, накрохмалений і відпрасований до блиску, кучері накручені на папільйотки. Він веде Джона Еглінтона, на якому жовте китайчане кімоно мандарина, поцятковане літерами-ящірками, та високий пагодоподібний капелюх.

КРАЩ (усміхаючись, ледь підіймає пагодоподібність, відкриваючи голену баню, на маківці якої стирчить кіска з жовтогарячим бантиком). Я тут, коли хочете знати, доводжу його до лоску. Лоск, розумієте, — це блаженство краси. Як пише Єйтс, чи то пак, Кітс.

ДЖОН ЕГЛІНТОН (видобуваючи тьмяний ліхтар із зеленою накривкою, присвічує ним у куток, промовляючи причіпливо): Естетика й косметика годяться для будуару. А я вирушив пошукати правди. Простої правди для простої людини. Тандераджі{784} бажає фактів і наміряється їх одержати.

У снопі світла за вугільним відром мудровчений, святоокий та бородатий Мананаан МакЛір поринув у роздуми, спершись підборіддям на коліна. Ось він поволі підводиться. З його друїдської мантії віє холодним морським вітром. Довкола його голови звиваються вугри й міноги. Всього його обліпили мушлі й водорослини. У його правиці велосипедна помпа. Лівою він тримає за дві клешні величезного краба.

МАНАНААН МАКЛІР (голосом хвиль): Аум! Гек! Вал! Ак! Люб! Мор! Ма! Білі йоги богів. Окультний піймандр Гермеса Трисмегіста. (Посвистом морського вітру.) Пунарджанам козлдойпенджоб! Мене не обведеш круг пальця. Сказано було колись: стережися лівого, культу Шакті! (Покликами буревісників.) Шакті, Шіво! Темносокритий Отче! (Велосипедною помпою трощить крабиська. На кооперативному диску того знаряддя висвічуються знаки зодіаку. Голосить лютим шалом океану.) Аум! Баум! Піжаум! Я — світло садибі, омріяне-невіяне масло вершкове!

Юдин скелет простягає руку й задушує світло. Зелене світло блякне до ледь рожевого. Жалібно свистить газовий струмінь.

ГАЗОВИЙ СТРУМІНЬ: Пхуааа! Пхуііііі!

Зоя підбігає до панікадила й, підігнувши ніжку, поправляє сітку пальника.

ЗОЯ: Хто дасть прикурити, коли вже я тут?

ЛІНЧ (кидає на стіл цигарку): На!

ЗОЯ (скривившись гримасою ображеної гідности): Чи ж так подають мариху дамі? (Тягнеться прикурити від пальника, повільно покручуючи цигарку й демонструючи брунатні мички під пахвами. Лінч своєю кочергою нахабно задирає їй подолок ізбоку. Під сапфіровою тканиною її оголене вище підв’язок тіло вилискує русалчиною зеленню. Вона незворушно робить затяжку.) Ну то як, розгледів родимку на моїй попі?

ЛІНЧ: А я й не дивлюся.

ЗОЯ (дивлячись поглядом невинного ягняти): Справді? Ну, хіба ви здатні опуститися так низько! Вам би до рожевенької припасти?

Із награною сором'язливістю вона скоса зиркає на Блума, а тоді, крутнувшись у напрямку до нього, вивільняє комбінацію від кочерги. Блакитні флюїди знову струменять по її тілу. Блум стоїть, крутячи великими пальцями й хтиво посміхаючись. Кітті Рікетс, послинивши собі середнього пальця, пригладжує брови перед дзеркалом. Блискавично по каміновій трубі спускається Ліпоті Віраг {785} , басилікограмат [350] , і робить два поважні кроки ліворуч на негнучких рожевих дибах. Він закушканий у декілька пальт під брунатним макінтошем, під яким тримає сувій пергаменту. В його лівому оці блискає монокль Кешела Бойла О’Коннора Фіцморіса Тісдала Фаррела. На голові височіє єгипетський псхент. За обома вухами у нього стирчить по гусячому перу.

ВІРАГ (каблук до каблука, кланяється): Звати мене Ліпоті Віраг, я з Сомбатхея. (Замислено-сухо прокашлюється.) Тут явні прояви розпусних оголянь, чи не так? Несподіваним чином зі споглядання задніх її частин випливає той факт, що вона аж ніяк не носить тих інтимних речей, котрі ти особливо полюбляєш. Слід від ін’єкції у неї на стегні ти, сподіваюсь, укмітив? Чудово.

БЛУМ: Granpapachi[351]. Але ж…

ВІРАГ: З іншого ж боку, номер два, вона, хоч і з вишневою помадою та в білому капелюшку, з волоссям, що в неабиякому боргу перед виготовленим із дерева гофер еліксиром нашого племені, вона вбрана в сукню для прогулянки, надто тісно зашнуровану, коли судити з того, як сукенка на ній сидить. Мов кілка проковтнула, так би мовити. Можеш