Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Бій. Кінець

Ліїн і двоє її самозваних охоронців практично прилипли до захисної стіни бортика, не ворушилися і старанно не дивилися на дракона. Чомусь здавалося, що дракон обов'язково відчує погляд, відреагує та нападе.

До бортика вони повзли дуже довго, хоча йти там було кроків чотири, не більше. І ще довше Ліїн вдивлялася в чужі кораблі, стурбовано хмурачись і фізично відчуваючи, що щось упускає. Бо якось не так дивиться.

Трохи подумавши, дівчина притулилася щокою до сірого каменю і заплющила очі. Треба було зосередитись. Або відволіктися. Вона поки що не вирішила, що в цій ситуації потрібніше.

Втім, можна було спробувати і те й інше. По черзі.

Дракона Каяр побачив першим, можливо, тільки тому, що вдивлявся в хмари. З такої відстані величезна рептилія здавалася просто великим птахом. Але Каяр одразу зрозумів, що воно таке. Птахи так не літають. Та й обриси у цієї «пташки» були дивні.

Чоловік трохи поспостерігав.

Потім згадав, як тихо вони поводилися на «Гордості Ловарі», поки інший дракон трощив кораблі піратів, і всерйоз занепокоївся. А ще йому здавалося, що хтось казав, що дракони чи то не люблять магію, чи надто сильно її люблять і намагаються забрати собі, видерти з людини. Тому поруч із ними магам краще здаватися простими смертними.

— Дохла черепаха, — пробурмотів Каяр, озирнувся і, побачивши Кодуша і Сорру, які про щось говорили біля правого борту, рішуче пішов до них.

І що важливо, йому одразу повірили, навіть розпитувати не стали.

Кодуш подивився на дивного «птаха» тихо вилаявся, дістав з кишені дудочку і голосно свиснув. Перед ним одразу з'явився нічим не примітний моряк, і йому було наказано розвісити якісь прапорці.

І далі флот пішов тихо-тихо, досить повільно, без допомоги повітряників, яким наказали взагалі сховатися по трюмах і чекати на подальші розпорядження.

— Сподіватимемося, що це їхній дракон, — похмуро сказав Кодуш.

Каяр кивнув, хоч і сильно сумнівався в цьому. Дракони від краю світу далеко не відлітали. Ніколи. І на допомогу кидатися б не стали. Отже, дракона якось виловили і притягли до Головного острова. І це точно зробили не ті, хто живе там.

— Що ж там у них відбувається? — стурбовано пробурмотів Каяр, коли Кодуш відійшов поговорити з племінником.

— Ми допоможемо, допоможемо, — прошелестіло на межі слуху. — У нас велика сила, ми допоможемо, допоможемо.

Каяр кивнув головою. Хоча точно знав, що цей голос чує лише він один. Почав чути, коли помаранчеві хмари стали зовсім густими та потемніли до бурого кольору. Ось тоді цей голос, який намагається втішити і підбадьорити, вперше з'явився. А ще Каяр зрідка помічав світлу крилату змію, що пірнала в хмарах. Але цього взагалі не могло бути. Хмари ж були далеко, а змія була невелика. Як її там роздивишся насправді?

— Я божеволію, — задумливо сказав чоловік.

Подумав трохи про це і зрозумів, що цей факт його не лякає. Наче так і треба.

Прив'язку Ліїн побачила лише з четвертої спроби. Точніше після трьох спроб, коли вирішила просто ще раз подивитися на дракона, не намагаючись роздивитись нічого більше. І саме тоді побачила її — енергетичну нитку. Або канат. Загалом, якусь гидоту з дивної сили, що відливає зеленню, яка не давала дракону полетіти. Вона тримала його так, ніби він був паперовим змієм. Іноді нитка розтягувалась, і драконові вдавалося, двічі змахнувши крилами, піднятися високо-високо, під самісінькі хмари. А потім раптом різко скорочувалася, смикаючи дракона ближче до кораблів. І це його неймовірно злило.

Ліїн би теж розлютило, якби з нею так поводилися.

— Його треба відпустити, — сказала Ліїн.

— Дракона? — спитала дівчина, яка все ще продовжувала зображати охоронця.

— Так, — видихнула Ліїн.

— Відпустити? — зацікавився Мален, що з'явився за спиною.

Його голос пролунав так несподівано, що Ліїн сіпнулася.

— Ліїн, ти бачиш, що його тримає? — Уточнив імператор.

Дівчина обережно кивнула.

Потім їй довелося описувати прив'язку і те, як вона смикала дракона. Потім Мален велів не висуватись, легко доторкнувся до голови і кораблик, все ще стиснутий у долоні, став теплішим. А після привид знову кудись зник.

І Ліїн зовсім не здивувалася, коли у двір знову вискочив колишній придворний маг, зі швидкістю білки та її ж спритністю практично злетів на стіну і, присівши за бортиком, досить довго спостерігав за драконом. І хмурився, Ліїн це бачила, сидів він всього за кілька кроків від неї. І коли Мірак, надивившись, і не переставши хмуритися, спустився зі стіни і кудись побіг, Ліїн одразу зрозуміла — ні до чого корисного він так і не додумався. Але дракона все одно намагатиметься звільнити, разом зі своїм колом. Магічним. І приверне увагу величезного ящера, здатного рознести весь будинок по камінчиках.

— Треба їх випередити, — вирішила Ліїн, стиснувши в долоні кораблик так, що стало боляче. — Дуже потрібно.

І Ліїн знала, що зуміє це зробити, але поки що не уявляла як саме.

Потрібно було подумати.

А може, навпаки, перестати думати про всяку дурню, заспокоїтися і просто дивитися. І тоді рішення прийде саме.