Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Дракон, що взагалі нічого не розумів, репетував не перестаючи, іноді навіть перекрикуючи барабани. А помаранчеві хмари ставали дедалі густішими, тільки на них ніхто не звертав уваги. У всіх було чим зайнятися і окрім розглядання хмар.

Барабани почали бити швидше.

Демонопоклонники, що зійшли на берег, виявили інші сходи, вузькі і непримітні, котрі ведуть на такі ж вузькі та непримітні вулички. На різні. І люди там також жили різні. Одні багаті та здатні хоч якось захиститися. Інші бідні, що ховаються в підвалах і просто чекають, чим це все закінчиться.

Трохи погудівши, частина воїнів вирішила все-таки не послухатися наказів, вважаючи, що до того, як замовкнуть барабани, вони встигнуть повернутися. Причому зі здобиччю. Тому, хто намагався заперечувати шукачеві, просто набили морду, а потім зв'язали його ж шарфом.

Кораблі, на борту яких перебували жерці, стали сповільнюватися і якомога акуратніше підходити один до одного, щоб зчепитися гачками і стати єдиним цілим, перетворивши на таке ж ціле малюнок, який незабаром намалюють кров'ю між жертовниками.

І тоді закличуть силу. І божество обов'язково відповість, адже натомість воно отримає безліч жертв.

А з хазяйського будинку через чорний хід надвір виходили люди. І швидко розбігалися в різні боки, ховаючись у тінях і притримуючи зброю. І вони несли в кишенях крихітні предмети, наповнені енергією і здатні відволікти дракона хоча б ненадовго. І можливо, це допоможе завдати удару по кораблям Золотих Туманів, які збиралися разом. Сильно воно не сподобалося Валаду, якому випало координувати дії.

А на стіні Ліїн саме вмовила своїх захисників потихеньку й акуратно доповзти до бійниці та подивитися, що відбувається. Чомусь вона була впевнена, що якщо подивиться, то обов'язково щось зрозуміє. Тягнуло її туди. А ще хотілося діяти і чомусь знову літати. Можливо, навіть верхи на драконі.

А вже досить близько в морі Каяр стояв, спершись усім тілом на борт і дивився на хмари. А вони, підкоряючись його погляду та бажанню повільно, але збиралися в щось щільне, переповнене енергією настільки, що вона тільки дивом досі не пролилася дощем. І він був певен, що так і треба, що діє правильно. А ще примудрявся час від часу дивитися на себе зверху. І це було дуже весело. Чомусь.