Читати книгу - "Зірки Егера"

— Хай дізнається лише одне: хто призвідці?

— Так я йому і сказав.

— Тоді добре. Ходімо.

— Пане капітан! — сказав раптом Мекчеї; голос його змінився, став якимось теплішим.— З усього видно, що до нас ідуть королівські війська.

Добо стенув плечима.

— Може, і йдуть,— сумно відповів він,— але ті ж ознаки, які вам говорять про їхнє наближення, мені говорять про зовсім інше.

Мекчеї зупинився як укопаний.

Добо розвів руками.

— Ясаули на місцях. Обох воєначальників я бачив на конях в Алмадярі. Не зняли з позицій жодної гармати. Оркестри тут...

— Ну, а те все що б могло означати? — спитав присоромлений Мекчеї, кліпаючй очима.

Добо знову знизав плечима.

— Напевно, братику, до лісу пішли.

— До лісу?

— Так. І на виноградники. Понатягають хмизу і землі, засиплють наші рови і зведуть насипи біля виломів. Але, брате мій Пішто, про це я кажу тільки тобі. Нехай у фортеці радіють і думають, що на підмогу нам ідуть королівські війська.

Добо простягнув руку своєму товаришеві і з довір'ям подивився йому в очі. Потім заглянув до кімнати, де лежали поранені — Пете і Будахазі.

Як тільки стемніло, турецькі кіннотники повернулися.

З фортеці випустили освітлювальні ядра, і всі побачили, що турки ведуть коней, навантажених хмизом і оберемками виноградної лози.

А довгі вервечки верблюдів везли туго понабивані мішки. Один за одним спускалися верблюди з гори Баюс.

Добо повернув донизу жерла пищалей і мортир і наказав відкрити вогонь.

Густішали сутінки, а кінних солдатів ніяк не меншало. Стрілянину з гармат Добо припинив і тільки стрільцям дозволив коли-не-коли стрельнути.

А внизу, біля мурів фортеці, метушилися, працювали турки. Потріскував хмиз і оберемки виноградної лози, які скидали на купу. Доносилися гучні окрики ясаулів.

Добо розпорядився поставити у виломи і пробоїни мурів ліхтарі, приладнавши їх так, щоб вони освітлювали все назовні, але були недосяжними для турецьких стріл.

У фортеці панувала темінь. Лиш де-не-де поблимували ліхтарі. Біля Старих воріт пітьму розганяло тільки полум'я печей, у яких випікався хліб. Жінки працювали й співали.

— Нехай собі співають,— сказав Добо.— Хто співає, того щастя не покидає.

Опівночі Мекчеї спостерігав з вежі Бойкі, чи не ворушаться десь турки, чи не розпочнуть раптовий штурм.

Більшість офіцерів теж пильнували в різних місцях.

Мекчеї пильно вдивлявся в темінь і слухав, приклавши долоню до вуха.

Ззаду хтось смикнув його за полу доломана. Це був циган, взутий у яничарські черевики. На голові в нього стирчав шолом, утиканий когутячими перами. На поясі з одного боку висіла шабля, з другого — турецький ятаган з білим костяним руків'ям.

— Тс-с!— зашипів Шаркезі таємниче.— Тс-с!

— Ну, чого тобі?

— Ваша милість, ласкавий мій пане капітан, я вже відчув у руці вуздечку доброго коня.

— Ти щось вивідав?

— Ой-ой-ой!

— І докази маєш?

— Є, але їх треба ще впіймати.

— Так упіймай, дідько б тебе вхопив!

— Я? Упіймати?! Ласкаво прошу пана капітана піти зі мною й самі все побачите. Тільки швидше, швидше ходімо!

— Куди?

— До водосховища. Туди спустився Гегедюш. Ой-ой-ой!

— Сам?

— Біля входу до водосховища залишив пильнувати трьох солдатів.

Мекчеї квапливо, раз у раз зашпортуючись об східці драбини, спустився вниз.

Біля підніжжя вишки він покликав до себе шістьох солдатів.

— Підете зараз зі мною. Але без зброї! І поскидайте чоботи, а з собою беріть ремені чи мотузки.

Солдати мовчки скорилися.

Коли вони спустилися з вежі, Мекчеї знову зупинив їх.

— Ми йдемо до водосховища. Біля входу сидять, лежать чи стоять три солдати.. Нападіть на них ззаду і зв'яжіть. Відведіть до в'язниці, віддайте їх тюремнику — хай запроторить їх у надійне місце, під надійний замок. Але, ради бога, тихіше і ні крику, ні звуку!

Навколо водосховища було темно. Самотній ліхтар освітлював лише верхів'я зламаної палі. Від цього місця й далі солдати вже