Читати книгу - "Рубінова тінь минулого, Анна Ліє Кейн"

Більше в розмові я активної участі не приймала, а потім я послалася на погане самопочуття, щоб швидше завершити вечір. Загір намагався зі мною поговорити, але я навряд чи змогла б сказати йому хоч щось більш-менш зв'язне. Незабаром наречений пішов.

Мама опустилася на диван поруч зі мною, кілька хвилин мовчала, а потім тихо спитала:

- Ти точно нічого не хочеш розповісти? Обіцяю підтримати тебе у будь-якому випадку.

Повернулась до Селени й кілька хвилин просто дивилася на неї, а потім обняла, уткнулася в плече і прошепотіла:

- Дякую, мамо. Все в порядку. Завтра я все виправлю.

- Добре, - кивнула демониця, погладжуючи мене рукою по спині. - А то сьогодні ти прямо розривала мені серце своїм дивним настроєм.

Батьки залишилися на ніч у моїй квартирі на дивані. Після того, як вимкнула світло в спальні, я кілька годин просто сиділа на ліжку та дивилася у вікно на нічне небо.

Внутрішні ваги нерішуче хиталися з боку на бік нездатні зловити баланс. На одній чаші лежало те життя, яке я втратила. З Академією Проклятих, з Дорайном та подругами, з цілительством і Геррі. Воно не було ні легким, ні надто радісним. Я пережила багато чого, але саме всі ті події привели мене до точки, де я зустріла чоловіка, про якого раніше не могла і мріяти.

На противагу цьому на іншу чашу лягло життя, в якому живі мої батьки. Платою стала відсутність поруч тих, хто був мені дорогий раніше. Я їх просто не зустріла, події мого життя складалися зовсім інакше.

Якщо Міністерство не надіслало за мною патруль і не змінило хід історії, то моє втручання виявилося надто мізерним. Якоїсь миті в голову закралася думка, що якби в мене не було спогадів про минуле, то я змогла б змиритися з цим життям...

Забутися неспокійним сном вдалося лише на світанку.

- Елері? Ти куди? - здивовано подивилася на мене Селена, коли я вибігла з кімнати.

- Вибач, мамо, - я подалася до неї та міцно обійняла: - Мені треба швидко змотатися в одне місце.

– А салон і сукня? - розгубилася демониця. Я уважно подивилася в її смарагдові очі, збираючись запам'ятати їх на все життя.

- Потім сходимо до салону. Тату!

Чоловік, який якраз заварював каву, повернувся до мене і запитально підняв брову.

- Навіть каву з нами не вип'єш?

Скоріше стисла і його у своїх обіймах. Жахливо боялася, що варто мені хоч трохи затриматися, і я передумаю. Залишуся. Не зможу піти до Міністерства.

Відсахнулася і поспішила до дверей.

- Вибачте, дуже поспішаю, - на порозі озирнулася і тремтячим голосом вимовила те, що так давно хотіла сказати їм: - Люблю вас.

Більше не оберталася. Втекла сходами, витираючи сльози, і стрімко попрямувала до урядового кварталу.

Знайома мені жінка курила на тому самому місці, де я зустріла її вчора. Вона окинула мене байдужим поглядом і відвернулася, але раптом ніби згадала і знову невдоволено придивилася:

- О, це ви, люба. Все ж таки стверджуєте, що сталася помилка в ході історії?

- І вам доброго ранку, - посміхнулася невесело. - Так, я стверджую саме це, і хочу повернути все назад.

Працівниця зітхнула так важко, ніби я до неї з перевіркою прийшла і, крім цього, змушую здавати спортивні нормативи. Зробила останню довгу затяжку та загасила цигарку. Випускаючи з рота сірий дим поставила ще одне підступне питання:

- І ви впевнені, що минулий варіант розвитку подій набагато кращий за теперішній?

Відповісти було складно. Відвернувшись, я оглянула присипані снігом дахи будинків. Вони сяяли в сонячних променях, немов прикрашені дорогоцінним камінням. За огорожею снували люди та демони, куталися в теплі пальта чи шубки та поспішали у своїх справах. Проїжджали магмобілі та криті екіпажі. Місто Семи вітрів ніяк не змінилося, йому було все одно до долі однієї напівкровки.

- Мені треба все повернути, - повторила вперто.

- Гаразд, - буркотливо погодилася жінка. - Ходімо, подивимося, що можна зробити.

До того дня, коли мені довелося йти до Міністерства Зовнішньосвітової розвідки, щоб зареєструвати Геррі, я ніколи раніше не замислювалася над тим, як тут усе влаштовано. Достеменно знала лише те, що його співробітники терпіти не можуть, коли їхню установу скорочують до Міністерства Підглядань, а про інше навіть не замислювалася.

Жінка, яку звали Румія Хінок, провела мене до одного з кабінетів другого поверху у лівому крилі. Вказала на місце біля столика та винесла невелику теку з бланками.

- Заповнюйте, - нудним тоном сказала вона. Я лише здивовано подивилася на неї, потім невпевнено перегорнула бланки, вчитуючись у запитання.

– Це обов'язкова процедура? - підняла на Румію стурбований погляд. Вона поправила окуляри та суворо кивнула.

- Звичайно! Адже ми не розважальний атракціон, щоб кожного охочого за потребою і без неї відправляти то в минуле, то в інші світи. У нас все чітко за регламентом. Заповнюйте папери, а після цього комісія винесе вердикт чи варто виправити лінію історії.

- І скільки часу займає така перевірка? - запитала зовсім тихо, передчуваючи, що відповідь мені не сподобається.

- Три-чотири робочі дні. Якщо пощастить, то на початку наступного тижня вже зможете отримати відповідь.

Проковтнувши, опустила погляд на папери. На початку наступного тижня? Але що мені робити весь цей час? Адже я тут абсолютно чужа…

- Міс Хінок, - покликала з надією. Через окуляри на мене невдоволено подивилися темні очі. - А чи можна якось прискорити процедуру?

По губах жінки повільно розпливлася підступна усмішка. Вона вперла лікоть у стільницю, трохи приспустила окуляри, притримуючи їх за оправу двома пальцями, і глянула на мене поверх скла.

- А за подібні натяки можна отримати штраф разом із виправними роботами, та попрощатися з думкою виправити хід історії.

- Я не це мала на увазі! - злякано вигукнула і навіть ручку впустила. Мене зараз запідозрили в спробі дати хабар? Ось тільки проблем із законом через таку дурість мені не вистачало.