Читати книгу - "Подружжя мимоволі"

Ще кілька сотень років тому напівкровок практично не було. Дракони не сплутувалися з жінками інших рас, і якщо траплялося таке, то ганьбу воліли приховати. Але як тільки жінки втратили крила, ця заборона потихеньку зійшла на нівець. І зараз стали можливими навіть шлюби між низькородними драконами та іншими первородними расами. Якщо на те була воля та дозвіл жерців, звичайно. З людьми тільки складно, занадто коротке їхнє життя.

Багато хто був проти відкриття кордонів. Дракони сильна раса, але дуже нечисленна, особливо в порівнянні з людьми. А враховуючи, яке лихо трапилося з жінками, то взагалі воліли б заборонити відвідування імперії навіть посольствам. Але Владика надто впевнений у своїй силі, щоб ховатись. І ніхто не посміє йому суперечити.

До того ж мало хто з представників інших рас досягав висот на службі. Але ті, кому вдавалося продати тут своє вміння – осідали у селах поблизу столиці, а іноді й у самій столиці.

Яскравим прикладом була Іллєйна, яка зуміла дослужитися до детектива в таємному імперському розшуку.

Відбитки переселення все частіше виявлялися в одязі, в архітектурі. Тайраш перевів погляд у бік східних воріт, зазначивши, що ще трохи й Драконяча столиця почує передзвін дзвонів людського храму.

Як у людей все просто – збудував храм і там тобі й боги. Драконячі храми давно втратили початкову силу. Деколи Рашу здавалося, що й привілеї жерці мають лише за старою пам'яттю. Самі драконові храми порожні. А щоби знову наповнити їх силою, потрібно знайти джерело сили драконів. А це практично неможливо, якщо ти не хранителька. Та й то… Якщо вона безкрила їй навряд чи вдасться відшукати шлях Сірими землями.

Але Тайраш не здавався. Він взагалі ніколи не здавався. Такий він був.

Раш розкинув руки, дозволяючи Аргриму взяти гору над розумом. Драконяча магія огорнула його, і ось уже він маленька частина величезного звіра. Могутньої істоти, переповненої магією, силою.

«Що цього разу? Знову полетимо до Сірих земель? – подумки спитав Аргрім. Дивно, але він рідко подавав голос, коли вони набували людського вигляду. А в драконьому тілі охоче звертався до Раша.

"Так напевно!" – Відповів Раш, відчуваючи силу крил, міць величезних лап. Силу вітру, що ковзає по чорній лусці.

Пронісся драконів рев над Кардайнаром. Озирнулися і охнули перехожі, дивлячись на величезного чорного дракона, що розкинув крила на даху будівлі Таємного імперського розшуку.

Аргрім змахнув крилами, піднімаючись у небо, повертаючи на захід і набираючи швидкість.

До Сірих земель. Туди його нестримно тягла інтуїція. І записи в батьковому щоденнику.

Але варто було піднятися в небо над столицею, як Аргрім стрепенувся, насторожився і заклав крутий віраж до найближчого посадкового майданчика.

"Біда!" – пролунав несподівано голос Аргріма в голові. І дракон відразу заклав крутий віраж.