Читати книгу - "Подружжя мимоволі"

Батько займався зникненням дракониці, що призвело до його загибелі. Що безкрилою робити у Сірих землях? Як вона туди взагалі дісталася і навіщо?

Раш різко розвернувся і погляд натрапив на карту Імперії, розтягнуту майже на всю стіну. Відповідь простяглася довгою смугою на заході Дракона імперії – Сірі землі. Ось куди треба було потрапити, а все аж ніяк не виходило. Мав спосіб прорватися крізь завісу, що не пускала Аргрима вглиб пустки.

Аргрім заворушився, даючи зрозуміти, що надто довго Раш тримає його в людському тілі. Він просився літати. Наполегливо вимагав розправити крила, піднятися на небо. Напевно так і варто було зробити.

Тим більше, що додому не дуже хотілося, відколи там оселилася вона. Шейлін бачити не хотілося зовсім. Принаймні поки не з'ясує, як повернути Ренгаля. Раш подумував, йому краще взагалі переїхати в кабінет, але на жаль. Надто вже помітний маневр.

Пролунав стукіт у двері і Тайраш, виринувши зі своїх думок, дозволив увійти.

– Доброго дня, Раш! Я не повірила своїм вухам, коли мені сказали, що ти вже на роботі, – усміхаючись, радісно вигукнула Іллєйна, і одразу увійшла до кабінету, прикривши за собою двері. – Я навіть не буду тебе питати, як сімейне життя. Сама бачу.

Іллєйна завжди бачила більше і краще за інших. Хоч і була чистокровною людиною. Взагалі дуже дивно, що їй вдалося обійняти посаду слідчого таємного імперського розшуку. Чистокровних людей воліли не набирати. Але Іллейна мала рідкісний і дуже сильний дар пошукової магії, тому детектив був незамінний там, де підводила уважність дроу, нюх гончаків, драконова інтуїція.

На жаль, недоліком її було те, що в сутичці вона була частіше на заваді, ніж помічником. І брати її з собою кудись далі, ніж села навколо столиці, чоловіки просто не наважувалися.

– Ти як завжди прониклива! – Упустив Раш, присівши на край столу. – Але зараз мені не хочеться говорити про моє сімейне життя!

Іллєйна посміхнулася і більше не сказала ні слова, повільно наблизилася і зупинилася за півкроку від Раша.

Вона була неймовірно спокусливою, особливо сьогодні. Верхні гудзики світлої сорочки розстебнуті, відкриваючи рівно стільки, що залишалося місце фантазії, а формені штани обтягували ідеальні форми. Чорне кучеряве волосся недбало розпилося по плечах, спині, одне з пасм навіть падало у виріз сорочки. Червоні губи зігнулися в усмішці, а в чорних очах виблискували іскри:

– Я так скучила, – прошепотіла вона наблизившись до Тайраша, обвивши шию руками. – А ти?

Іллєйна потяглася за поцілунком, але Тайраш відсахнувся.

Раш ще раз глянув на свою коханку, пристрасну людську жінку, яка скрасила не одну його ніч і не відчув звичного бажання. Він взагалі нічого до неї не відчув. Аргрим звично загарчав, у голові пролунало коротке: «Не смій!». Раш скривився. Він сам не дурень:

– Вибач, Лейно, але я тепер одружений! – упустив начальник таємного імперського розшуку. – І дружині зраджувати не має наміру.

Іллєйна чудово знала, що разом із шлюбною обітницею, дракон дає й інші обітниці – у тому числі й обітницю вірності. І для Раша це були не пусті слова. Нехай його шлюб лише тимчасова необхідність, але він не має наміру ганьбити саме поняття шлюбу та сім'ї. Якось до розлучення помучитися, а там...

– Ось як! – Розчаровано протянула Лейна. – Я навіть не думала, що все так… серйозно! Ти закоханий у неї?

Тайраш онімів від такого питання! Закоханий? У Шейлін? Скоріше б у кам'яного троля закохався, ніж у цю козульку. О, первородний драконе, чому всі жінки, зрештою, всі зводять до одного? Кохання! Справжнє кохання може бути лише між істинною парою. Коли жити не хочеться без тієї єдиної. Решта – захоплення.

До того ж дружина в Тайраша викликала лише роздратування.

– А ти як думаєш? – Запитав Раш, прибравши її руки, і, піднявшись з місця, відійшов якомога далі від неї.

– Якось так і думала, – безбарвно сказала вона. – Рада за тебе! Вітаю у такому разі!

– Дякую! – кивнув дракон. – Якщо це все, то знайди Майлора та допоможи йому з розслідуванням зникнення артефакту.

На мить повисла тиша.

– Я почекаю, поки тобі набридне грати у щасливого чоловіка. Тільки не заграйся, людське життя лише мить порівняно з життям дракона, – видавила Лейна. – Дозвольте йти, лієре Хеймаре?

– Так! Вільна.

Раш навіть не обернувся перевірити, чи вона пішла. Чув звук кроків, стукіт зачинених дверей і відчував… полегшення.

Все ж таки він чекав скандалу.

Аргрім був задоволений. Раш відчував його полегшення і переможне тріумфування. Йому ніколи не подобалася Іллєйна. Але дракониці не такі поступливі. Зв'язок до шлюбу паплюжить драконицю, а от людську жінку, тим більше сильного мага – ні. І Лейна не соромилася користуватися цим привілеєм.

Раш зітхнув. Улюблений кабінет тиснув на нього. Скував. Чи це результат того, що Аргрім давно не літав?

Тайраш вийшов з кабінету, піднявся на великий плоский дах і завмер, дивлячись на столицю з висоти. Він любив своє місто. То тут, то там – майданчики для посадки драконів, оточені будинками. Палац повелителя, що потопає в зелені і вартує десь у небі сторожа. Жвава торгова вулиця, якою, немов строката річка, снували представники всіх рас від світлих ельфів до дварфів, дроу, людей і драконів. А так само, всіляких напівкровок.