Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

 Тео.

   Прокинувшись у ліжку поряд з Лорен, мене накрило щастя. В грудях лоскотало, а губи розпливались в широчезній посмішці. Ця ніч… вона була особливою та бездоганною. Я не юнак і знаю, що кращого бути не може. Ми займались коханням… неймовірно шаленим коханням. Я знав, що Лорен приховує в собі цю пристрасть, і я пишався тим, що саме я її звільнив. Після нашого першого разу, ми ще двічі кохалися, не маючи змоги зупинитись.
   Я щасливий. Щасливий, як ніколи. Це те саме почуття, заради якого варто жити. Я кохаю Лорен, а вона кохає мене.
   Лагідно торкнувшись її оголеної спини, я опустився пальцями по хребті,.. дістався попереку, і пірнувши під ковдру, погладив сіднички.
   — М-м-м… Тео… Як добре… — Вона потягнулась немов кішечка, і я знову посміхнувся. Піднявши голову, вона подивилася на мене і посміхнулась навзаєм. — М-м-м… добре.
   — Надзвичайно добре. — Я нахилився, і поцілувавши її, промовив: — Хочу зробити наш ранок, ще прекраснішим.
   — Цікаво, як саме? — Лорен примружившись дивилась на мене, наче хотіла розгадати загадку.
   Відкинувши легку ковдру, я застогнав. Її апетитні сіднички так і манили вкусити.
   — О, яка краса. — Я стиснув в своїх жменях її пружні сідниці.
   — Тео! — Лорен зойкнула, напевно я перестарався.
   — Я все виправлю. — Цілуючи її плече,… спускаючись цілунками вздовж спини, я дістався сідниць. Цілуючи там, де стискав кілька секунд назад, я розсунув її сіднички і пройшовся гарячим язиком між ними. Лорен голосно застогнала і намагалась відсунутись.
   — Що ти робиш?
   — Ти про це? — Я знову пройшовся язиком від щілинки і до маленького отвору між сідницями. — Кохаю тебе.
   — Тео,… я… не звикла до таких відвертих дій. — Її голос осів.
   — Лорен, я хочу тебе всю і скрізь. Звикай. Я буду брати і давати. — Я натиснув язиком між її сідничками і Лорен дуже голосно закричала в подушку. — Тобі це подобається, Лорен?
   — Тео…
   — Тобі це подобається? — Запитав я знову.
   — Так! Так! Так! Подобається. — Захникала вона.
   — Підніми трішки сідниці доверху.
   Лорен послухала і тепер у мене був доступ до усіх смачних щілинок. Я тримав її стегна, доки мій язик блукав солодкою,… вологою та ніжною плоттю.
   — М-м-м… О, Тео… — Лорен стогнала і я відчув, як вона зарухала стегнами назустріч моєму язику.
   О, так… Так, Лорен… Так!
   — Яка ж ти смачна… — Я облизав палець і натиснув на отвір, пірнувши ним углиб.
   — О, Тео! Що ти робиш?
   — Трахаю твою попку. А, що? Припинити?
   Лорен застогнала, відчувши рухи пальцем і мій язик на її «дівчинці». Вона була в компрометуючій позі і мене це дико заводило. Сідниці догори, все в повному доступі і я беру її язиком та пальцями – у два отвори.
   — Ні, ні… не припиняй… Продовжуй… Прошу… — Її слова обривались і я шаленів від тихих стогонів. Я рухав пальцем та язиком, а вона все голосніше стогнала, змушуючи мене пришвидшити темп. — О-о-о… О-о-о… М-м-м… Тео… О, Тео… Ще… прошу… Прошу.
   — Мастурбуй… поклади палець на клітор… Давай, Лорен. — Як тільки вона це зробила, я продовжив з новими зусиллями.
   — О, Тео! А-а-а! А-а-а! — Її голос зривався від крику та схлипувань. Я відчував, як її попка стискає мій палець. Я не рухався, доки вона кінчала – це була неймовірна насолода. — Тео… — Вона все тихіше і тихіше вимовляла моє ім’я, намагаючись прийти до тями.
   — Стій так, chérie. — Я натиснув на її спину і вона опустилась на ліжко обличчям. Увійшовши у її шовк, я брав все, що мені хотілося. Вона стогнала і кричала, коли я глибоко входив в неї, все швидше і швидше. Цього разу я її трахав. У мене зірвало дах і я не міг контролювати своїх емоцій вперше в житті. — О, Лорен… О-о-о… Лорен… Сhérie… — Я востаннє увійшов, стискаючи її стегна в своїх руках, щоб до останньої краплини заповнити її своєю спермою. — Лорен… ти неймовірна… Неймовірна, chérie. — Я кінчав та все дужче стискав її стегна. Завтра на її тілі будуть красуватись мітки мого кохання.
   Вийшовши з неї, я нахилився і поцілував сідничку, спочатку одну, а потім іншу.
   — О, Тео… це нереально. — Видихнула вона.
   Я ліг на матрац весь мокрий, та ледь дихаючи і обійнявши Лорен за талію, вмостив біля себе.
   — Лорен… що ж ти зі мною робиш?... Я дурію від тебе.
   — Так, само, як і я від тебе. — Промуркотіла вона, намагаючись нормально дихати. — Тео… я такого ще ніколи не робила… я навіть не знала, як це буває по-справжньому… Ось так… коли кохаєш і кохають тебе. Коли дах зносить.
   Я тихо засміявся.
   — Я теж ніколи так не робив… як щойно з тобою… Я просто не міг втриматись. — Я видихнув та широко посміхнувся, дивлячись їй у вічі.
   — У мене все вперше…
   — Що саме?
   — Мені соромно про це говорити.
   — Мій язик щойно був між твоїми сідницями… і тобі досі соромно?
   — Знаю, це дивно… але… Так, ти маєш рацію. — Вона сперлась об моє плече, і подивившись у вічі, зізналась: — Я вперше вчора насолоджувалась… язиком,… а сьогодні пальцем,… в таких позах я теж ніколи не була.
   — Що? Я був першим, хто був між твоїми ніжками і пестив тебе язиком?
   — Так.
   — О, chérie. — Я поцілував її палко-палко, поглиблюючи поцілунок, я опустив руку донизу і мої пальці пірнули між її вологими складочками. Її крик загубився в моєму роті.
   Я не міг відмовити собі чути знову і знову її задоволені стогони та хвилі оргазму під пальцями.
   Нас захопило в нову хвилю ейфорії.

                                                          *****
   Після безсонної ночі та шаленого ранку, ми вирішили сьогодні з’їздити лише на ринок за свіжими продуктами, а потім приготувати вечерю. Обід ми провели у ліжку з бутербродами та вином, тож вечеря мала бути більш ситнішою, щоб були сили на ніч.
   Коли ми вийшли на вулицю, зрозуміли, що треба повернутися у дім і взяти кілька пляшечок води. Спека нереальна. Я сказав, щоб Лорен почекала в авто, а я тим часом захоплю пляшечки з водою. Коли я повернувся, Лорен була сама не своя, - дуже мовчазна та сумна.
   — Доки я ходив у дім, щось сталося за цей час, Лорен? — Поцікавився я, завівши мотор.
   — Ні. Все добре. — Вона так швидко це сказала, що ми обоє вловили її малесеньку брехню.
   — Що таке, chérie?
   — Щойно отримала повідомлення від редакції.
   Якщо чесно, я перелякався, що їй треба їхати до Нью-Йорку і це саме тоді, коли в нас все складалося так добре. Ми лише розпочали наш шлях разом, і я всім серцем хотів продовжити це на все життя.
   — І що там? — Я намагався тримати емоції під контролем, але в моєму голосі було чутно хвилювання.
   — Можливо…
   — Тобі треба додому?
   — Так.
   Я подивився у бік і побачив, що очі Лорен наповнились сльозами. Зупинивши авто на узбіччі, я притягнув її до себе і ніжно поцілував.
   — А це не можна зробити тут… і… скажімо переслати по пошті до Нью-Йорку?
   — Не знаю. Мені треба було зустрітись з моїм агентом і… я не знаю, що робити. Не знаю. — Лорен притулилась до моїх грудей. — Я знаю, що все одно врешті-решт маю пої…
   — Лорен… прошу не зараз. Я не можу чути про твій від’їзд. Це наче по живій рані. — Я поцілував її у скроню і важко видихнув.
   — Добре. Добре. Я теж не маю бажання про це думати. Нам треба скупити все для нашої вечері. — Посміхнувшись, Лорен цмокнула мене у губи і промовила: — Поїхали.
   — Так, chérie. Поїхали.
   Ми робили вигляд, що все гаразд, що нас нічого не турбує. Проте, за всю поїздку до ринку, ми не промовили ні слова. Ми думали про її від’їзд, хоча і домовились зараз не підіймати цієї теми, але ж вона нікуди не поділась. Нажаль.
   Зупинивши авто неподалік, ми вийшли під спекотне сонце Провансу, хоча… ми і до цього були під ним. Просто спека відчувалась ще дужче, особливо коли ти весь на голках від думки, що кохання твого життя скоро поїде назавжди.
   — Тео,… я знаю… але давай відкинемо роздуми про мій від’їзд і насолодимося нашим прекрасним днем, який ми проводимо разом. — Її мила посмішка стерла мої хвилювання. Я заховав всі емоції, всі хвилювання, все окрім одного - кохання. Величезне кохання до цієї неймовірно-вродливої жінки.
   — Звичайно, chérie. — Я дивився на її повні губи, згадуючи, які вони на смак, та не витримавши, поцілував їх. — Яка ж ти смачна, Лорен. І не тільки тут… — Я підморгнув їй та посміхнувся.
   — Зухвалець. — Засміялась вона.
   Я тримав її за руку і ми повільно блукали між рядів, обираючи свіжі овочі, фрукти, сири та м’ясо. Скупившись, ми поїхали новими для Лорен доріжками, я хотів показати їй красу цих місць. Мені здавалося, що якщо я покажу все, що тут люблю – вона залишиться зі мною назавжди.
   — Я хочу тебе познайомити з батьками.
   — Що?
   — Я хо-чу по-зна-йо-ми-ти те-бе з ба-ть-ка-ми. — Засміявся я, розбиваючи слова.
   — Смішно. Ти чесно хочеш мене познайомити з батьками?
   — Так, дуже. — Я посміхнувся і подивився на шоковане обличчя Лорен. — А ти цього хочеш?
   — Звичайно. Але…
   — Що «але»?
   — А я їм сподобаюсь?
   Я очманів від її запитання.
   — Звичайно. Чому ти взагалі про це думаєш?! Ти неймовірна Лорен, вони полюблять тебе з першої хвилини, як я.
   Лорен з полегшенням зітхнула і промовила:
   — Але я тут…
   — Я знаю, що не надовго. Але я цього дуже хочу.
   — І я.
   — Тоді через кілька днів, я тебе з ними познайомлю.
   — А чому тільки через кілька днів?
   — Бо ці дні я експлуатуватиму тебе в своїх персональних, безсоромних іграх. — Я повів бровою і самовпевнено посміхнувся.
   — Гарний план. Ні додати, ні відняти. — Засміявшись, Лорен подивилася на мене, і розчервонівшись, запитала: — А є десь тут такі місця, де ти б міг розпочати прямісінько зараз, втілювати свої розпусні та безсоромні ігри у життя?
   Я подивився на неї і все гадав, а чи правильно я розчув її слова? Я зрозумів, що правильно, тоді коли Лорен торкнулась мого внутрішнього стегна.
   Ого! Нічого собі!