Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Розділ 27: Вибір

Аліса не могла перестати думати про останню зустріч з Артемом. Його слова все ще звучали в її голові, немов відлуння, що не давало їй спокою. Він сказав, що чекатиме, але вона знала, що це не буде просте чекання. Це був виклик, і тепер їй доведеться відповісти на нього.

Весь день вона намагалася придушити це відчуття тривоги, яке виникало щоразу, коли вона думала про нього. Вони більше не могли залишатися просто двома людьми, які змагаються одне з одним у школі. Все стало набагато складнішим. Вона відчувала, як її маска починає знову тріщати, але тепер це не було настільки страшно, як раніше. Навпаки, частина її навіть почала відчувати полегшення.

Вечір став для неї ще однією спробою знайти спокій. Вона сиділа на веранді, дивлячись на горизонт, де сонце вже почало ховатися за хмарами. Кожен погляд у темряву наче затягував її все глибше у свої думки. Як давно вона не дозволяла собі просто сидіти і думати? Як давно вона ховала себе за стінами, які сама ж і збудувала?

І ось зараз, коли вона сиділа на самоті, здавалося, що все, чого вона прагнула, — бути ідеальною, безпечною, безпомилковою — стало безглуздим. Вона навіть почала сумніватися, чи була вона справжньою з собою все ці роки. Можливо, те, що вона вважала своїм захистом, насправді було її в’язницею.

Тим часом в школі Артем також був поглинутий думками про неї. Його рішучість з кожним днем лише зростала, хоча він не міг зрозуміти, чому це так важливо для нього. Він просто знав, що має знайти спосіб показати їй, що можна бути справжнім, не боючись наслідків. І хоч він намагався залишити їй простір, він не міг ігнорувати той зв’язок, який почав виникати між ними. Це не була звичайна гра, це було щось більше. Вони обоє знаходилися на межі чогось важливого, і Артем не мав наміру відступати.

Зустріч наступного дня стала лише черговим етапом в їхній боротьбі за правду. Вона стояла на перерві, і він наблизився до неї, як завжди. Цього разу її погляд був менш впертим, хоча вона намагалася тримати себе в руках.

— Ти не здаєшся такою, якою була вчора, — помітив він, підходячи ближче. Його слова були тихі, але вони пробудили в Алісі новий сплеск почуттів.

— Я не знаю, що зі мною, Артем, — відповіла вона чесно, дивлячись йому в очі. — Все стало таким заплутаним. Ти змушуєш мене сумніватися в усьому, що я знала про себе.

Артем стояв, не відводячи погляду, і, здавалося, розумів, наскільки складним був цей момент для неї.

— Ти не повинна боятися змін, — сказав він, і його голос був теплий, але тверезий. — Ти просто повинна зрозуміти, що бути справжньою — це не слабкість, це сила.

Ці слова ніби торкнулися самого її серця. Вона відчула, як все починає розпадатися. Всі її внутрішні бар’єри, всі захисти, які вона так довго тримала, почали танути. Тепер їй було зрозуміло, що дійсно важливо — не лише те, як її бачать інші, а те, як вона бачить себе.

Артем розумів, що більше не може тягнути час. Його почуття до неї були сильними, і він більше не хотів відмовлятися від можливості бути з нею.

— Алісо, я не хочу більше чекати, — сказав він тихо, але з певною рішучістю в голосі. — Я хочу бути з тобою. І я готовий допомогти тобі стати тим, ким ти маєш бути.

Вона затримала подих. Це було більше, ніж вона очікувала. Вона повинна була зробити вибір — залишити все, як є, або нарешті дозволити собі бути справжньою.

— Я не знаю, чи зможу бути такою, якою ти хочеш, — відповіла вона, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. — Але я готова спробувати.

Він усміхнувся, і вони обидва залишилися стояти там, у тиші, що між ними нарешті стала комфортною.

Розділ 28: Новий початок

Наступні кілька днів були для Аліси справжнім випробуванням. Її життя більше не здавалося таким простим і контрольованим. Вона не могла більше ховатися за маскою ідеальної учениці, не могла більше тримати все під контролем. Відчуття, що вона почала втрачати свою стару ідентичність, переповнювало її, але разом з тим з’являлася нова енергія, яку вона не могла ігнорувати.

Артем був поруч, але тепер він був іншим. Вони більше не просто змагалися за владу чи домінування. Їхні розмови стали іншими, відвертими і справжніми. Вона почала бачити в ньому не тільки хлопця з хокейної команди, а людину, яка теж бореться зі своїми страхами і сумнівами. І що важливіше — він допомагав їй боротися з її власними.

Але разом з тим Аліса розуміла, що цей процес не буде легким. Щоразу, коли вона намагалася дозволити собі бути більш відкритою, страх відкидав її назад. Вона все ще боялася, що її справжня сутність буде занадто складною для когось іншого, навіть для Артема.

Одного разу, під час зустрічі після уроків, коли вони сиділи на лавці в парку, Артем знову повернувся до цієї теми.

— Ти все ще боїшся, — сказав він, дивлячись на неї уважно.

Аліса не відповіла одразу. Вона кивнула, усвідомлюючи, що він правий. Але цього разу вона вже не намагалася приховати свої почуття.

— Я боюся, що не зможу бути справжньою, — зізналася вона, поки дивилася на свої руки. — Я звикла приховувати все. І навіть зараз, коли я хочу змінити це, я не знаю, чи вистачить у мене сили.

Артем нахилився до неї, його погляд був м’яким, але рішучим.

— Ти не повинна це робити одна, — сказав він тихо, так, щоб вона почула кожне слово. — Я з тобою. Ти можеш бути справжньою, якщо будеш готова це прийняти. І я готовий бути поруч, навіть якщо це важко.

Її серце пропустило кілька ударів. Вона не могла повірити, що так просто зізнатися в своїх страхах і отримати таку підтримку. Це було нове, незнайоме для неї почуття. Вона почала відчувати, як щось змінюється всередині.

— Але як я можу бути справжньою, якщо навіть не знаю, хто я є насправді? — запитала вона, дивлячись на нього з сумнівом.

— Ти вже знайшла частину себе, Алісо, — відповів Артем, усміхаючись. — І це вже початок. Тепер не бійся продовжувати.