Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Ліїн зрозуміла, що просто все проспала. Втім, як і більшість городян.

Знову визирнула в бійницю, переконавшись, що нічого поки що не змінилося. Захисники, як і раніше, розважаються, кидаючись вогнем. А нападники — намагаючись перетворити колоди на потерть.

— Підніміть свої щити, а краще сядьте! — бадьоро закричав незнайомий хлопець, що піднявся на стіну і, не відповідаючи на запитання, тут же кудись помчав.

Ліїн хмикнула, але слухняно присіла біля бійниці.

— Магічне коло Кадмії щось створило, — впізнав посланця Мален.

Ліїн повернулася до нього, щоб ядовито уточнити, що саме, а над морем пролунав протяжний звук, наче хтось ударив у величезний лункий барабан.

— Що за?.. — непідробно здивувався один із нічних вовків, що кидався в чужі кораблі вогнем.

І море йому відповіло. Тихо зітхнуло, а потім почало вирощувати водяний горб мало не посередині флоту демонопоклонників. Горб зростав і зростав, зачаровуючи цим видовищем людей. Виріс так, що напевно команди невдачливих кораблів, які опинилися на його вершині, могли бачити, що діється на стіні. Ліїн навіть нервово хихикнула і навіщось помахала рукою. А потім різко хитнувся вперед і вліво, і поніс частину кораблів на стіну урвища і величезне каміння, колись відколоте від цієї стіни морем.

І магічні щити там нікого не врятували. Виявилося, що немає жодної різниці, вдаритися об скелю зі щитом чи без нього.

— Це трохи розворушить їх, — задоволено сказав Мален.

А Ліїн нарешті побачила щось незвичайне. Просто над головою, ніби захист, що ховав палац, захоплюючи частину прилеглих будинків, був скляним куполом, на який хтось капнув рослинної олії і там стала повільно розповзатися ледь жовтувата пляма.

— Мален, вгорі, — видихнула Ліїн.

Привид задер голову, насупився і коротко велів:

— Опиши!

І Ліїн сумлінно описала. Ще й відчуттями незвичності поділилася.

Малєн задумався, потім, схоже, щось згадав і, наказавши Ліїн не випускати з рук кораблик, знову кудись помчав прямо крізь стіну.

А лише за хвилину, а може й менше, у двір вискочив колишній придворний маг і заволав:

— Усім лягти! Негайно лягти! Згорнути щити! Не вставати на ноги! Не привертати до себе уваги! Не геройствувати! Чекати!

Люди на стіні почали падати, як підкошені. Ліїн посмикали за штанину, натякаючи, що стояти не веліли. А вона продовжувала ошелешено дивитися на пляму, що розповзалася, рівно доти, як з неї, немов з відкритого порталу, не полізло щось чорне і величезне. І дівчина навіть не одразу зрозуміла, що це дракон. Просто якийсь дивний. Якийсь неправильний.

— Схоже, вони не тільки демонів ловили, — сказав чоловік, який смикав Ліїн за штанину, а потім підвівся, схопив дівчину в оберемок і поклав ближче до стіни, туди, де була тінь. І своїм тілом спробував прикрити від погляду дракона, що вибирався з пастки.

Піднімати голову і дивитись у небо Ліїн не давали. Ще й якась дівчина підповзла, щоб покласти долоню на потилицю та не дати наробити дурниць. Дракон, схоже, успішно виліз, бо десь у висоті мерзенно закричав і квапливо замахав крилами.

— Все буде добре, добре, — бурмотіла дівчина, не дозволяючи Ліїн крутити головою. — Головне нічого не робити, не привертати до себе уваги. Ми ж не ідіоти, щоб намагатися вбити дракона, який нам нічого не зробив, особливо за допомогою плетінь. Отже, все буде добре. Він просто відлетить.

Дракон знову закричав і плеснув у повітрі крилами так, що стіна дрібно завібрувала. Ще закричав.

— Чому він не нападає на них? — запитала Ліїн, шкірою відчуваючи присутність чудовиська.

— Мабуть, не бачить, — прошепотіла дівчина.

Дракон закричав трохи осторонь будинку, на нещастя не над морем, а над містом. І там, схоже, хтось не зрозумів, що слід сидіти тихо. Тому що тональність його крику змінилася, а потім щось загуркотіло.

— Як вони збираються його позбуватися? — задала наступне безглузде запитання Ліїн. — А може, й не збираються, — сама й відповіла. — Їм що. Місто чуже, вони звідси втечуть, їх тут нічого не тримає.

Під лопаткою залоскотало, а звідкись із глибин піднялася злість. А ще бажання щось зробити.

— Значить, не бачить, так? — запитала сама у себе Ліїн.

Дівчина легенько натиснула на потилицю, натякаючи, що все ще слід лежати і не ворушитися.

— Не бачить... А що, як візьме й побачить? Дракони ж вогняні створіння, так? Їх обдурили так, як і всіх інших, зробивши флот невидимим. Отже, там є ще одна невидимість, просто проти драконів…

— І якщо її зруйнувати, дракон почне мститись, — впевнено сказала дівчина, але відпустити Ліїн і не подумала.

Втім, вона й не виривалася. І не збиралася вириватися, доки не зрозуміє, що треба зробити.

Спочатку треба зрозуміти, правильно? Вловити невловиме за хвіст і вже тоді починати діяти. Інакше все буде марно.