Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

Повітря наповнилося густим прогірклим запахом, схожим на запах складу, який використовувався для зберігання солоної риби.

Дельфайн нахилилася і притиснула руку до її грудей біля ключиці. Нарешті вона знудилася. Через деякий час її обличчя стало білим, як папір. Вона тремтливо підвелася. Її серце було розгублене. Якусь мить вона не знала, правильний чи неправильний був її вибір.

.

Деякий час вона стояла на узбіччі в заціпенінні, а потім рішуче розвернулася і пішла до заїжджого двору Кот і Борода.

Незважаючи ні на що, цей монстр вже повинен був увійти в Імперську столицю, а я ще повинен закінчити решту. — подумала вона.

.

Аура божественної крові Геї в корчмі вже розвіялася. На землі і столі залишилися лише деякі флуоресцентні речовини. Дельфайн старанно уникав цих речей і подивився на кам’яну статую посеред залу.

.

Здавалося, що Сеті зберегла її останній образ, коли була жива. Її очі були Сіель око розплющені, і кожен вираз її обличчя і кожна зморшка на одязі були яскравими і реалістичними.

.

Він виглядав як найбільший шедевр копіткої праці майстра-скульптора.

Насправді, в деяких віддалених місцевостях деякі злі чаклуни любили використовувати живих людей як статуї. Найтемніші з них навіть любили збирати прекрасних дів, щоб завершити свою роботу.

Дельфайн мовчки подивився на статую. Вона не змогла підтвердити, жива чи мертва статуя, але це не мало значення. Вона пішла в куток залу і дістала з-під каміна молоток. Потім вона витягла молоток і з усієї сили розбила його по статуї.

Не мало значення, жива чи мертва статуя. До тих пір, поки молот приземлиться на статую, навіть найдосвідченіший адепт не зможе зібрати її назад. Особливо, коли статуя була жива, коли вона була ще жива.

.

Але те, що вона собі уявляла, сталося не так. Перш ніж молот встиг торкнутися поверхні статуї, головка молотка раптово вибухнула без попередження. Дочка прем’єр-міністра, яка розмахувала молотом, здавалося, зіткнулася з розлюченим драконом. З тріском вона вилетіла і важко врізалася в стіну в кінці залу.

.

Вона видала приглушений крик і ковзнула по стіні. Вона підвела очі, але перш ніж встигла щось сказати, виплюнула повний рот крові.

Вона закрила рот рукою, а її пальці були заплямовані кров’ю.

.

Дельфайн озирнулася, а з її рота і носа текла кров. Вона побачила жінку зі зрілою аурою, яка зайшла з-за дверей. Вона з недовірою подивилася на костюм відьми жінки, і в її очах блиснув дивний, знайомий вогник.

.

Їй здалося, що вона бачила цю жінку раніше.

Де римлянин? — холодно запитала жінка, щойно увійшла в двері.

Я не знаю

,

Не встигла Дельфайн закінчити речення, як відчула, як якась невидима сила душить її горло і витягує з землі. Коли вона прийшла до тями, її ноги вже були відірвані від землі. Задушливе почуття долинуло з усіх боків і мало не втопило її.

Ні, це не я

Дочка прем’єр-міністра закотила очі і Сіель око відкрила рота, як золота рибка без кисню. Вона міцно стиснула горло обома руками і даремно брикалася в повітрі.

,

Їй і не снилося, що той, хто повернувся першим, був не Брандо, а відьмою, яку вона ніколи раніше не бачила. Також вона ніколи не думала, що відьма не дасть їй ні найменшого шансу пояснити свою думку і спробує її вбити.

Вона завжди була красивою і впевненою в собі, і звикла, що незнайомі люди справляють на неї природне гарне враження. Однак, якою б красивою не була її зовнішність і тіло, без душі вона була лише порожньою оболонкою. Нарешті їй стало страшно, і страх смерті був таким глибоким і яскравим. Її внутрішня поверхня стегон стала гарячою, а волога раптом поширилася по струнких ногах.

.

Зал раптом наповнився дивним запахом.

Але Дельфайн уже відклала ці дрібниці на задній план. Вона бачила зірки, і в її голові була лише одна думка: ні, я не можу померти, я мушу жити!

!

Відьму зовсім не хвилювала її реакція. Її вуста щось бурмотіли, наче вона повторювала довге заклинання. Хоча Дельфайн не знала магії, вона знала деякі таємничі методи. У цю останню мить її розум нарешті прояснився, і, наче її душа була благословенна, вона насилу закричала

Я знаю тебе

Ви принцеса Глорія

Я бачив тебе на Вічнозеленій церемонії тринадцять років тому

, -

Зріла жінка була злегка приголомшена, і сила в її руці розвіялася. Дельфіна, яка була в повітрі, сіла на землю. Частина її тіла, яка була просякнута сечею, була холодною, і їй було соромно і зло.

Навіть коли вона майже згоріла до хрусткої скоринки, вона не відчувала себе такою безнадійною.

.

Вона підсвідомо опустила голову і не наважилася знову подивитися на відьму.

Але відьма мовчки подивилася на неї, а потім сказала, що ти внучка Нідевана.

,

Дельфайн не кивнув головою, і, звичайно ж, не наважився заперечити це. Це було мовчазне визнання.

Де римлянин? — перепитала жінка.

.

Вона вирушила до Вежі Хтивості.

Хоча моя племінниця необережна, вона б не пішла до Вежі Хтивості в цей час.

. -!

Деякі сектанти використовували Кров Божу, щоб влаштувати змову проти нас. Я врятувався, сховавшись на кухні. Римлянин убив усіх, а потім відправився в Вежу Хтивості. Я не міг її наздогнати. — напівправдиво відповів Дельфайн. Звичайно, вона не наважилася сказати всю правду, але, з одного боку, боялася бути викритою відьмою. Вона не могла втриматися, щоб не випустити звук тихого цокоту зубів.

-?

Жінка подивилася на свій розпатланий вигляд і не викрила своєї напівправди. Натомість вона запитала: Римлянин убив людей?

,

Дельфайн міцно стиснула свою мокру сукню, а руки її були майже безкровні, я не знаю, вона, здається, переодяглася в іншу людину.

?

Перетворилися на іншу людину?

.

Її стало невпізнанним. Вона, здається, зовсім не впізнала нас. Вона постійно називала нас смертними. Я не думаю, що це взагалі вона. Дельфіна не наважилася нічого приховати і відповіла тихим голосом.

,

Якусь мить жінка мовчала, і важко було сказати, радісна вона чи сердита. Вона раптом підняла руку. У той момент, коли дочка прем’єр-міністра тремтіла і думала, що жінка збирається її вбити, вона з подивом виявила, що кам’яна статуя посеред зали зникла в повітрі.

Жінка обернулася і подивилася на неї: Іди знайди Брандо і розкажи йому все, що тут сталося. Скажи йому, щоб він прийшов до мене.

!

У цей