Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

І якби вижила якась більша Римська імперія, яким чином вона могла б відвернути тривалий спад західного суспільного розвитку? Римська промислова революція після 100 року видається навіть менш імовірною, ніж прорив династії Сун після 1100 року.

Підсумувавши всі ці можливості, доходимо висновку, що панування Заходу близько 2000 року не є наслідком ані тривалої зафіксованости, ані короткочасної випадковости. Воно випливає з тривалої низки ймовірностей. Ніколи не було надто ймовірно, навіть 1100 року, що Схід запровадить індустріялізацію першим, набуде здатности поширити свою владу глобально й перетворить своє лідерування в суспільному розвитку на панування у спосіб, у який це потім зробить Захід. Але завжди було ймовірно, що зрештою хтось створить зброю та імперії, здатні перекрити степи, а також кораблі та ринки, здатні відкрити океани. А коли вже це відбулося, дедалі більшала ймовірність того, що нові географічні переваги приведуть західняків до промислової революції раніше, ніж східняків. Єдине, що, на мою думку, могло цьому завадити, це справжнє Падіння Ночі, лихо того типу, що Айзек Азимов описав у оповіді з такою самою назвою. Я говорив про це в другому розділі: йдеться про катаклізм, що перекриває всі відгуки, руйнує цивілізацію та відкидає людство назад до самого початку.

Падіння ночі

 

ле такий варіянт також ніколи не був високоймовірним. У епоху до західного панування світ підійшов найближче до Ночі у 10 800-і роки до н. е., коли вода з величезного крижаного озера стікала до північної частини Атлантичного океану та понизила його температуру так сильно, що змінився напрям Гольфстриму. Після того настав мінільодовиковий період, відомий як пізній дріяс, що тривав тисячу двісті років, зупинив суспільний розвиток та знищив перші досліди з осілого сільського життя та початкового землеробства на Горбистих Схилах. Порівняно з пізнім дріясом усі наступні епізоди глобального холоднішання видаються просто спонукою вдягти светра.

Будь-коли за останні кілька тисяч років наслідки події масштабу пізнього дріясу були б надто жахливі, аби довго про них думати. Врожаї в цілому світі падали б із кожним наступним роком. Сотні мільйонів людей голодували б. Масова міграція спустошила б більшу частину Європи, Північної Америки та центральної Азії. Війни, занепад держав та епідемії далеко перевершили б усе, що відбувалося раніше. Це було б так, ніби п'ятеро апокаліптичних вершників пересіли б із коней на танки. Рештки населення, змерзлого до тремтіння, скупчилися б у селах в околі Щасливих широт, благаючи дощу та видряпуючи з сухого ґрунту злиденні врожаї. З графіка було б стерто тисячі років суспільного розвитку.

Можна уявити собі й інші шляхи, подібні до Падіння Ночі. Хворобливо налаштовані астрономи порахували, що якби Землю вдарив астероїд діяметром близько милі, вибух мав би 100 мільярдів тонн в тротиловому еквіваленті. Думки щодо страшних наслідків розійшлися. Безперечно, верхні шари атмосфери заповнив би порох, що заблокував би доступ сонцевому світлу й спричинив би голодування мільйонів людей. Він міг би звільнити стільки окису азоту, що озоновий шар було б знищено, а ті, хто вижив, опинилися б під дією вбивчого сонцевого проміння. Зіткнення з астероїдом діяметром у дві милі змоделювати легше. Такий вибух мав би 2 трильйони тонн в тротиловому еквіваленті, тобто вбив би, мабуть, усіх.

Очевидна добра новина — на нашому шляху немає таких скель, відтак немає сенсу псувати собі настрій розмислами про те, як погано все могло б бути. Зіткнення з астероїдами та льодовикові періоди не подібні до війн чи культури, вони перебувають (чи принаймні донедавна перебували) поза контролем людей. Жоден недолугий ідіот, жодна культурна тенденція чи жоден випадок не можуть спричинити появу маси крижаної води, здатної повернути Гольфстрим, отже, новий пізній дріяс неможливий. І навіть найпесимістичніші астрономи вважають, що зіткнення з астероїдом діяметром в милю можливе лише один раз на кількасот тисяч років.

Фактично в кожній точці історії людства немає майже нічого такого, що недолугі ідіоти тощо могли б зробити, аби спричинити Ніч. Навіть найкривавіші війни, що ми на себе накликали, тобто Світові війни двадцятого сторіччя, лише підтвердили тенденції, що вже існували до того. 1900 року Сполучені Штати, субконтинентальна імперія нового типу з промисловим осередком, вже кидали виклик західноєвропейським океанічним імперіям. Світові війни здебільшого були боротьбою за те, хто заступить західноєвропейців. Сполучені Штати? Радянський Союз, що в тридцятих роках швидко індустріялізувався? Німеччина, що намагалася завоювати собі власну субконтинентальну імперію в сорокові? На Сході Японія намагалася завоювати та індустріялізувати субконтинентальну імперію та витіснити Захід у тридцяті-сорокові. Коли цього не сталося, Китай індустріялізував субконтинентальну імперію, що вже мав. У п'ятдесяті-шістдесяті роки це було жахливо, починаючи від вісімдесятих це показово. Важко сказати, як європейські океанічні імперії могли б витримати таку конкуренцію, особливо коли додати піднесення хвилі націоналізму від Африки до Індокитаю та усталений спад кількости західноєвропейського населення та промисловости порівняно з конкурентами.

Якби європейські великі держави не зірвалися в прірву 1914 та 1939 років, їхні океанічні імперії напевне проіснували б довше; якби Сполучені Штати не відмовилися від глобальної відповідальности 1919 року, океанічні імперії могли б занепасти навіть швидше. Якби Гітлер переміг Черчила та Сталіна, все могло б обернутися зовсім інакше. І знову ж таки, може, й ні. Роман Роберта Гариса Фатерлянд чудово ілюструє такі можливості. Йдеться про загадкове вбивство 1964 року в Німеччині, але швидко стає зрозуміло, що ця Німеччина перемогла в Другій світовій війні. Все видається моторошно відмінним. Гітлер вбив не більшість євреїв у Європі, а всіх. Його архітектор Альберт Шпеєр втілив фантазії свого зверхника, перебудував Берлін і створив проспект Перемоги, вдвічі довший за Єлісейські поля в Парижі. Цей проспект веде до найбільшої споруди в світі, де фюрер виголошує промови під банею такої висоти, що під нею можуть формуватися дощові хмари. Але з розгортанням оповіді місцевість починає набувати ще моторошніших знайомих рис Триває холодна війна між Сполученими Штатами та величезною хиткою тоталітарною імперією, базованою в східній Європі. Дві імперії похмуро дивляться одна на одну з-поза огорож з ядерних ракет, ведуть заступницькі війни, маніпулюють державами-клієнтами з Третього Світу та повільно просуваються до розрядки. Певною мірою це, зрештою, не так вже й далеко від реальности.

Єдиний спосіб, у який світові війни двадцятого сторіччя могли б привести до цілком відмінних наслідків, пов'язаний зі сповзанням у глобальну ядерну війну. Якби Гітлер мав атомні бомби, він би ними напевне скористався, але позаяк 1942 року він фактично скасував свою ядерну програму, такого статися вже не могло. Відтак Сполучені Штати безкарно скинули