Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

- У пастці, це точно, - похмуро відповів Фредерік, оглядаючи оточення. Темрява огортала їх, лише слабкий промінь ліхтаря давав можливість розрізнити кам'яні стіни. — Сподіваюся, решта нас знайдуть.

***
Катарина, вражена раптовим зникненням Елін і Фредеріка, без сил опустилася на холодну кам'яну підлогу тунелю. Її ноги тремтіли, а в очах стояли сльози. Вона прикрила обличчя руками, тихо схлипуючи, не в змозі повірити, що їхня керівниця могла зникнути так раптово і трагічно.

— Елін… — прошепотіла вона, її голос був сповнений розпачу. — Ми маємо їх знайти. Ми не можемо лишити їх там!

Андреас, що сам переживає за друзів, але намагається залишатися зібраним, обережно опустився поруч із нею. Він узяв Катарину за руки, відчуваючи, як її пальці тремтять. Йому було важко, але він знав, що хтось мусить триматися.

— Катарино, подивися на мене, — м'яко сказав він, нахиляючись до неї. - Ми знайдемо їх. Я тобі обіцяю. Вони сильні. Фредерік захистить Елін. Ми впораємося.

Його впевнений, спокійний голос почав діяти на неї заспокійливо. Катаріна підвела очі, сповнені тривоги, і побачила в його обличчі не просто підтримку, а й рішучість.

- Але як? - прошепотіла вона. — Ми навіть не знаємо, де вони… Це місце, як лабіринт, тут стільки пасток.

Андреас міцно обійняв її, намагаючись дати хоча б трохи тепла та впевненості у цей напружений момент.

- Крістіан працює над цим. Він знайде безпечний шлях. Нам потрібно трохи часу, — впевнено відповів Андреас, міцніше притискаючи її до себе. - Ми не залишимо їх.

Катаріна, відчувши його впевненість, трохи розслабилася в його обіймах, хоча страх все ще стискав її серце. Вона витерла сльози, притулилася до Андреаса, намагаючись знайти сили продовжувати.

Ерік і Крістіан, напружуючи всі свої сили, гарячково продовжували аналізувати карти та схему підземних тунелів. Час стискав, кожен втрачений момент міг коштувати життя їхнім друзям. Легкий блиск від екранів і блимання даних були єдиним джерелом світла в їхньому невеликому імпровізованому командному центрі в катакомбах.

- Чорт, тут нічого не сходиться! — роздратовано пробурмотів Ерік, стираючи піт з чола. — Ці тунелі, як павутиння. Може, це був хибний слід?

Крістіан мовчав, схилившись над картою і старанно звіряючи кожен крок, кожну пастку, кожен кут. Раптом очі його розширилися, і він різко підняв голову.

- Знайшов! — радісно вигукнув Крістіан, показуючи на екран. - Дивись, тут прихований прохід! Він веде до сусіднього тунелю, який, швидше за все, з'єднаний із місцем, де вони могли провалитися.

Ерік миттю підлетів до нього, глянувши на екран. Побачивши перспективу, він кивнув, схопивши свій ліхтар.

- Збираємось! - наказав він, випроставшись. - Ми знаємо, куди йти.

Команда швидко зібралася, озброївшись усім необхідним. Втома і страх поступилися місцем рішучості. Вони знали, що кожна хвилина може бути вирішальною для Елін та Фредеріка.

— Крістіане, ти йдеш з нами, — твердо сказав Ерік. — Ти потрібний нам, щоб прокладати шлях через ці пастки.

Крістіан кивнув, уже готовий. Адреналін змушував його рухатися швидше, незважаючи на тиск. Разом з Еріком вони рушили вглиб катакомб, слідуючи новим маршрутом, який щойно відкрився перед ними. Вони крокували обережно, світячи яскравими ліхтарями, впевнені, що незабаром дістануться колег.

Сподіваючись на краще, але готуючись до гіршого, вони продовжували рухатися небезпечними катакомбами, кожен крок даючи їм шанс наблизитися до порятунку.

Ерік і Крістіан швидко зв'язалися з елітними підрозділами "Крило Одіна" та "Валькірія", щоб повідомити про те, що сталося. Насилу заспокоївши подих, Ерік коротко, але чітко передав інформацію:

- Це Ерік. В нас надзвичайна ситуація. Елін і Фредерік провалилися в одну з пасток. Ми знайшли новий шлях через катакомби. Потрібна підтримка та повна готовність.

Голос капітана підрозділу «Крило Одіна» відповів миттєво:

- Прийнято. Надсилаємо додаткову групу для супроводу. Тримайте зв'язок та продовжуйте рух.

Ерік кивнув, хоч капітан не міг цього бачити і відключив рацію. Вони з Крістіаном знову глянули на схему тунелів, підтверджуючи маршрут.

— Ми не можемо більше гаяти часу, — серйозно сказав Ерік, повертаючись до інших. - Ми близько. Вони можуть бути живі.

Крістіан, Андреас і команда рушили вперед, обережно, але з рішучістю. Кожен крок був повільним, вивіреним — із постійною перевіркою на пастки та небезпеки. Самі тунелі були старими, і луна їхніх кроків розносилася далеко в темряву, створюючи гнітюче відчуття того, що вони не самі.

Андреас вів групу, тримаючи зброю напоготові, його думки були зайняті Елін і тим, як їй може бути нині. Щоразу, коли під ногами каміння трохи просідало, він внутрішньо напружувався, боячись повторити їхню помилку. Крістіан постійно звірявся з картою та показував, куди йти.

— Вони мають бути прямо за цією стіною, — сказав Крістіан, зупинившись перед масивною кам'яною перепоною. — Тут є прихований прохід, але нам доведеться відкрити його вручну.

Андреас кивнув і дав сигнал спецназівцям, щоб вони почали розбирати завал. Робота була важка і повільна, але всі розуміли, що це їх єдиний шанс.

****

Тим часом Фредерік та Елін шукали вихід із пастки. Фредерік уважно озирнувся, витираючи пилюку з обличчя і раптом помітив невеликий лаз. Той був вузьким, але досить просторим, щоб вони з Елін могли просунутися повзком. Наприкінці виднілося слабке, але певне джерело світла, що здалося дивним у такому похмурому місці.

- Елін, дивися, - тихо сказав він, показуючи на лаз. - Там попереду світло. Ми маємо перевірити це.

Елін підійшла ближче і теж помітила відблиск наприкінці тунелю. Вона витерла чоло, і, зустрівшись поглядом з Фредеріком, кивнула:

— Це може бути єдиний шлях, інакше ми тут застрягнемо. Ходімо.

Вони обидва розуміли ризик, але залишатися дома було не варіантом. Першим рушив Фредерік, акуратно пробираючись уперед. Підлога була кам'яниста і нерівна, але їм доводилося терпіти. Елін слідувала за ним, намагаючись зберігати спокій.