Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

- Так, зі мною все добре, - коротко відповіла вона, випростуючись. - А ось з тобою що?

Фредерік трохи похитав головою, відмахуючись від її запитання.

- Дрібниці, нічого серйозного, - сказав він, приховуючи біль, що пробігає по плечу. — Головне, що ти ціла.

Він відійшов на крок, але його очі не відривалися від Елін, поки вона перевіряла обстановку навколо. Це не була просто турбота про начальницю — Фредерік давно усвідомив, що його почуття до неї глибші, ніж того вимагала їхня робота. Але зараз був не час для цього.

Елін помітила його погляд, але промовчала. Вона звикла до того, що Фредерік завжди поряд, завжди готовий захистити її. Але сьогодні його занепокоєння здавалося більш явним, особистим.

— Дякую, — тихо промовила вона, на мить затримавши погляд на його обличчі, перш ніж обернулася до інших. — Але нам треба вибиратися звідси.

Фредерік кивнув, прихувавши свою занепокоєння за звичною холоднокровністю, але всередині все кипіло. Він не міг дозволити собі втратити Елін – не тут, не так.

— Рушаємося вперед, — скомандувала Елін, помітивши, як решта членів команди вже починала підніматися на ноги.

Фредерік ступив поряд з нею, відчуваючи, як усередині нього закипає суміш хвилювання і занепокоєння, але він знав — зараз найважливіша їхня місія. Однак, думка про те, що Елін могла бути поранена чи гірша, не давала йому спокою.

Вони продовжували рухатися вперед, обережно ступаючи по вологій кам'яній підлозі катакомб, освітленому лише променями їхніх ліхтарів. Тиша, здавалося, огортала їх, і кожен звук – шурхіт кроків, краплі води, що падають зі стелі, – лунав у нескінченному лабіринті. Фредерік тримався поряд з Елін, все ще настороже, хоча здавалося, що довкола нічого не відбувалося.

Андреас йшов трохи попереду, стискаючи в руках карту тунелів, видану "Крилом Одіна". Його погляд був прикутий до кожного повороту, кожної тріщини у стіні, у пошуках хоч якоїсь ознаки руху. Катаріна ззаду уважно вдивлялася в навколишній простір, її аналітичний розум працював на повну потужність, аналізуючи обстановку.

- Тихо занадто, - пробурмотіла Міа, тримаючи зброю напоготові. Її очі бігали по стінах, наче чекали, що ось-ось хтось з'явиться з-за рогу.

- Це тільки на руку Тіні, - похмуро сказав Ерік, прикриваючи їх ззаду. — Вони завжди діють потай.

Раптом Крістіан, який увесь час зосереджено вивчав дані на своєму планшеті, зупинився і підняв руку.

— Я щось знайшов, — прошепотів він, швидко перегортаючи інформацію. — Тут має бути прихований прохід. Він відзначений у старих планах, але ніде не згадується.

— Скільки часу забере його відкриття? — спитала Елін, ступивши ближче до Крістіана.

- П'ять хвилин максимум, якщо тут немає додаткових пасток, - відповів він, починаючи шукати прихований механізм.

Команда завмерла, чекаючи на результати. У цей момент тиша, здавалося, почала тиснути ще сильніше. Фредерік озирнувся, його інстинкти нагадували, що щось не так. Він уважно стежив за тим, що оточувало їх, чекаючи найменшої ознаки небезпеки.

- Як там? — тихо спитала Елін, стоячи поряд із Крістіаном.

— Знайшов, — полегшено сказав він, нарешті активувавши прихований механізм. З легким скрипом стіна почала повільно рухатись убік, відкриваючи вузький прохід.

— Рухаємось, — скомандувала Елін. - Обережно.

Вони знову продовжили шлях, крок за кроком заглиблюючись у таємничі катакомби, кожен з них розуміючи, що за кожним кутом може ховатися пастка чи засідка.

Елін і Фредерік, що рухалися в перших рядах, раптово відчули, як кам'яна підлога під їхніми ногами почала вібрувати. В одну мить їхня вага переважила незримий механізм, і підлога з гучним тріском розсунулася прямо під ними. Фредерік встиг лише миттєво схопити Елін за руку, перш ніж обидва впали в темну прірву. Їхній крик луною пролунав тунелями, але миттєво затих, коли кам'яні плити знову зійшлися, закриваючи пастку.

- Елін! Фредеріку! - Закричала Міа, кидаючись до місця, де вони щойно стояли.

Але було вже надто пізно. Підлога виглядала як раніше, ніяких слідів пастки, що відкрилася. Внизу пролунав лише приглушений звук тіл, що падають, потім все стихло. Катарина зупинилася на краю, її обличчя побіліло від шоку.

- Чорт! - Вилаявся Андреаса, сівши на коліна і обмацуючи підлогу в спробах знайти якийсь механізм, щоб відкрити його знову. - Вони провалилися. Потрібно терміново щось робити!

Крістіан кидався, гарячково переглядаючи дані на своєму планшеті.

- Це пастка. Тут все підлаштовано. Підлога замаскована як звичайна поверхня, але тригери могли бути встановлені прямо під їхніми кроками, — швидко пояснив він.

- Ми повинні витягнути їх, - сказав Ерік, його голос був похмурий. — Де найближчий вихід униз?

- Дайте мені секунду, - Крістіан зосереджено працював з картою тунелів, поки решта стояла, оцінюючи ситуацію. — Чорт, тут все набагато складніше, ніж я гадав. Є кілька рівнів підземних ходів. Якщо вони впали на нижній рівень, нам доведеться шукати обхідний шлях.

— Ми не можемо чекати, — Міа вже розвернулася і попрямувала далі тунелем. - Вони можуть бути поранені!

- Стій! - крикнув Андреас. — Ми не можемо ризикувати. Це місце повне пасток. Якщо ми поспішимо, потрапимо в ще одну. Крістіан, ти маєш знайти нам безпечний шлях.

Крістіан кивнув, гарячково перебираючи дані.

Тим часом унизу, у темряві, Елін і Фредерік лежали на холодній кам'яній підлозі. Елін насилу прийшла до тями, відчуваючи різкий біль у нозі, але на щастя не настільки сильний, щоб позбавити її руху. Вона озирнулася, перевіряючи, що з Фредеріком. Він був поряд, лежав нерухомо, але дихав.

— Фредеріку… Фредеріку, ти живий? — тихо спитала вона, підводячись на ліктях.

Фредерік застогнав, розплющуючи очі. Його дихання було важким, він явно постраждав від падіння.

— Чорт… так, я гаразд, — простогнав він, намагаючись сісти. - Ти як?

— Нога… болить, але рухатися можу, — відповіла вона, озираючись на всі боки. - Де ми?