Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

Тунель виявився довшим, ніж вони думали, і час здавався нескінченно. Вони повзли кілька хвилин у повній тиші, чуючи лише їхнє власне дихання і стукіт сердець. Фредерік відчув, як стіни навколо звужуються, але незабаром вони почали розширюватися, і світло попереду ставало все яскравішим.

— Обережно, Елін, — сказав Фредерік, коли тунель нарешті вивів їх у невелике приміщення, освітлене слабким ліхтарем, який, здавалося, залишився зовсім недавно.

Вони озирнулися. Приміщення було простим, з кількома старими коробками та дивними слідами на курній підлозі. Світло виходило від невеличкого лампового ліхтаря, що стояв на дерев'яному ящику в кутку.

— Хтось був тут. І, схоже, нещодавно, — зауважила Елін, оглядаючи приміщення. — Питання у тому, хто й навіщо.

Фредерік підійшов до шухляди, оглядаючи його. Все це місце виглядало як занедбана частина підземних ходів, але присутність ліхтаря говорила, що вони не одні.

Раптом пролунав тихий сміх потім кашель.

— Не думав, що колись побачу тебе Елін!

Елін завмерла, її серце забилося частіше. Голос, який вона почула, не міг бути помилкою. Вона повільно обернулася, і перед нею з тіні, освітленого слабким світлом ліхтаря, вийшов Йоаким. Він виглядав схудлим, його одяг був брудним і пом'ятим, але це був він — її двоюрідний брат, якого вона так довго шукала.

— Йоаким... — Елін не могла повірити своїм очам. — Ти... ти живий...

Фредерік залишався на місці, не втручаючись, але насторожено спостерігав за тим, що відбувається, готовий діяти, якщо щось піде не так.

Йоаким посміхнувся, потім закашлявся, його обличчя було стомлене, але погляд все ще залишався гострим.

- Так, Елін, це я, - сказав він, оглядаючи її з легким глузуванням в очах. — Хоча не знаю, як довго я зможу ще залишатися живим у цих проклятих тунелях.

Елін зробила крок уперед, її голос тремтів від напруги.

— Що ти тут робиш? Чому ти ховаєшся? Ти розумієш, що весь світ думає, що ти зник? Ми всі шукали тебе, Йоаким! Що сталося?

Йоаким опустив голову, потім підняв погляд, сповнений болю та втоми.

— Вони шукали мене, бо я берег. Охоронець Червоного Рубіна, — сказав він тихо, його голос луною розлетівся по кам'яних стінах. — І я знав, що якщо вони знайдуть мене, то не залишать живими. Мене використовували, Елін, як пішака у їхній грі. Цей рубін не просто камінь, він ключ до багатьох таємниць. І якщо він потрапить не в ті руки, наслідки будуть страшними.

Нарешті Фредерік заговорив, його голос був рівним і спокійним.

- І хто ці "вони"? Масони? "Тінь"? Хто за тобою полює, Йоаким?

Йоаким кивнув головою.

— Так, і ті, й інші. Але найнебезпечніше — магістр. Той, хто стоїть за цими подіями. Якщо він отримає рубін, то все зміниться. Але я ще маю шанс зупинити його. Рубін все ще маю.

Елін підійшла ближче, її погляд пом'якшав, але в ньому був виклик.

— Ти повинен був довіритись нам, Йоаким. Разом ми могли зупинити це раніше. Чому ти вирішив ховатися?

Йоаким усміхнувся, його погляд був гірким.

- Довіритися? Кому? Державі? Корона? Вони всі беруть участь у цій грі, Елін. Я нікому не міг довіряти навіть тобі.

Елін глибоко зітхнула, її руки стиснулися в кулаки.

— Але ж тепер ти можеш. Ми витягнемо тебе звідси, і разом покладемо цьому кінець.