Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Перше, що вона побачила, коли вийшла з під'їзду — це великі карі очі, що сяяли як два сонця й засліплювали її. Дівчина відмітила, що він схожий на спецагента з фільму. Строгий синій костюм і біла сорочка неймовірно йому пасували. У руках Максим тримав оберемок ніжно-рожевих півоній, загорнутих у матовий папір кремового кольору.

— Тримай, зайчику, — простягнув їй квіти. Вона глибоко вдихнула ніжний аромат і сором'язлива посмішка з'явилася в неї на обличчі. Від усвідомлення, що чоловік не просто часто дарує квіти, а знає які є її улюбленими, від тонкого ледь вловного відчуття галантної уваги — вона відчула тепло всередині, яке поступово заповнило кожну клітину її тіла. Її очі заблищали. 

На жаль, Богдан майже ніколи не дарував їй квіти. Лише на свята, та й то троянди, які вона терпіти не могла. Аня не раз йому про це говорила. Однак розсіяний й завжди зайнятий доцент та викладач в університеті, ніяк не міг це запам'ятати.

Вже сидячи за столиком в ресторані, Максим торкнувся до її руки:

— Ань я хочу ще раз це проговорити. Ти ж розумієш, що я люблю тебе й ніколи б не скривдив? Мені це просто треба знати.

— Я розумію.

— Добре, — Максим здавалося заспокоївся. Його погляд сковзнув по жовто-лимонному топу, під яким не було білизни. — Ти змінилася, — зауважив, ніби сам не розумів подобалося це йому чи ні. 

— Це погано? — посміхнулася Аня.

— Думаю, що ні, — невпевнено промовив Максим, розстібаючи верхній ґудзик сорочки. В цей момент офіціант приніс меню. Поклавши його на стіл, він кивнув і відійшов від столика. — Але мені доводиться заново пізнавати тебе. Це змушує мене нервувати.

— Ти хочеш, щоб повернулася минула Аня? — це запитання було неочікуваним навіть для самої білявки. Вона уважно свердлила його поглядом.

— Мабуть, ні. Я не знаю, — Максим почесав потилицю. — Однак з тою Анею я розумів як себе поводити й нас завжди єднав інтим.

— А зараз я не задовольняю тебе?

Максим ковтнув води зі склянки й посміхнувся, критично окинувши штани й піджак дівчини:

— Раніше ти б прийшла в ресторан у прозорій сукні й дай Боже, щоб вдягла білизну під неї, — на мить він відвернувся, щоб замовити пляшку червоного напівсолодкого вина в офіціанта.

— Взагалі-то я люблю біле сухе, — промовила Аня.

— От бачиш, — Максим підняв на неї спантеличений погляд. — Відколи ти любиш біле сухе? Аня, яку я знаю, пила червоне вино. І моя дружина ніколи не хотіла мати свій бізнес. Вона була рада, що я опікуюся нею… Принесіть, будь-ласка, келих Remoissenet Pere et Fils Batard Montrachet Grand Cru 2006, — звернувся він до офіціанта й почав струшувати серветку, яку щойно дістав зі столу, на підлогу. — Але водночас ти — це ти. І я люблю тебе. 

— Вибачте, — зам'явся офіціант, — це вино ми продаємо лише цілою пляшкою.

— Тоді несіть пляшку, — Максим нарешті закінчив з серветкою й подивився на дружину.

«А непогано в нього йдуть справи, — подумала Аня, — якщо пляшка французького вина за шістсот доларів для нього взагалі не проблема»

Вона зробила ковток, смакуючи й тримаючи вино на язиці. Ще років десять тому з подружкою відвідувала курси дегустаторів на винзаводі. Там їх вчили, які ознаки має справжнє вино — як сльози ангела (вони ж крапельки) мають стікати по стінках келиха. Який має бути аромат та смак. Там же головний винороб розповідав, що майже все солодке та напівсолодке вино — це підробка. Хоч би це й найдорожча пляшка в магазині від відомого бренду. Для виробництва такого вина навіть виноград не потрібен. І головне, Аня запам'ятала, що підробку від справжнього не можливо відрізнити — ні по крапельках, ні по запаху чи смаку. Лише якщо зробити експертизу, можна дізнатися, що ти п'єш. Тоді вона вирішила пити сухе вино, тому що його підроблюють найрідше і біле, тому що в ньому немає барвників. Аня з цієї реальності не дуже любила вчитися. Тому скоріше за все ні на які курси з дегустації вин не ходила. Так і утворилася різниця в смаках. «Цікаво, — чомусь саме зараз промайнула думка в Ані, — цієї миті, я п'ю дороге вино відомої марки чи дешеву підробку. І хто з нас є справжньою Анею — я чи моя попередниця?».

Спустошивши свій келих, Аня повеселішала й забула про філософські думки. «А й справді, — подумала білявка, — чого я стала така нудна?». Аня зняла піджак й повісила його на спинку стільця, оголивши спину.

— Потанцюємо? — запропонувала дівчина й вони пройшли у центр зали. Столики навколо них були заповнені компаніями та окремими парами. Люди шуміли, сміялися, дзеленчали келихами. Проте ніхто не танцював. Враз у залі стало тихо. Кілька десятків очей були прикуті до них. На сцену вийшла молодіжна група. Побачивши пару закоханих й порадившись між собою, вони почали грати «What’s Going On» Teddy Swims. Максим обхопив Аню за талію. Люди навколо зааплодували. Аня зашарілася й сховала обличчя на грудях Максима. Чоловік обережно взяв її долоню у свою й сильніше притиснув дівчину до себе. Вони почали повільно рухатися під звуки музики, якою було густо насичене повітря. Адміністратори вимкнули світло й запалили свічки. 

— Як гарно, — прошепотіла Аня. 

Вони подали приклад іншим. Тож скоро зал був щільно заповнений людьми, що танцювали. Коли пісня закінчилася, солістка запитала зі сцени їх імена й оголосила, що вони стали парою вечора. Потім підморгнула й пошепки додала:

— Ви дуже гармонійно виглядаєте разом. Молодці, що не соромитеся проявляти свої почуття на людях. 

Ейфорія закоханості накрила Аню. Магія цього вечора продовжувалася. Відблиски світла від люстри, яку знову ввімкнули, осяювали Максима, роблячи його й без того ідеальне обличчя ще більш красивим та виразним. Інших людей навколо не існувало. Його глибокі бездонні очі. Мужні вилиці. Трохи припухлі губи. «Чому я його покинула тринадцять років тому? — Аня закотила очі, намагаючись пригадати. Згадалося, як кілька разів бачила його настільки п'яним, що він не впізнавав її. — Він тоді працював менеджером з продажів. І прогулював всі зароблені гроші». Це здавалося їй несерйозною поведінкою.