Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

— Це через те, що він перехрестився, еге ж?

Отой жест хрещення, здійснений у зворотному напрямі, насправді вразив і Маркуса.

— То хто це був, на твою думку? — наполягала Сандра.

— Шукайте аномалію, агентко Веґа, не зупиняйтеся на деталях. Навіщо він сюди прийшов?

Сандра знову пригадала побачене.

— Він став на коліна, викопав ямку. Однак усередині нічого не було…

— Саме так, — погодився Маркус. — Він нічого не закопував. Він викопав.

***

«Це другий урок твого навчання», — заявив Клементе.

Він знайшов для нього помешкання в мансарді одного з будинків на Віа-деї-Серпенті. Воно було зовсім невелике. З меблів майже нічого, окрім лампи та приставленої до стіни розкладачки. Але з маленького віконця можна було милуватися неймовірним краєвидом римських дахів.

Маркус доторкнувся долонею до пластиру, який усе ще прикривав рану на скроні. Той жест перетворився на щось на кшталт нервового тіку, він здійснював його майже несвідомо. Після втрати пам’яті йому часом здавалося, що все навколо — лише наслідок поганого сну або його хворої уяви. І отой жест ніби слугував для того, аби переконатися: усе, що відбувається, — правда.

— Згода, я готовий.

— Я буду твоїм єдиним зв’язковим. Ніяких інших контактів у тебе не буде; ти не знатимеш, звідки тобі віддають накази і хто доручає тобі завдання. До того ж тобі доведеться звести до мінімуму всі стосунки з іншими людьми. Багато років тому ти дав обітницю самітництва. Однак твоя обітниця передбачає не перебування в стінах монастиря, а життя в навколишньому світі.

Маркус замислився, чи в змозі він змиритися з такими умовами. Однак частина його мозку підказувала, що він не потребував спілкування з іншими, що він звик жити самотою.

— Існує перелік категорій злочинів, що привертають увагу Церкви, — вів далі його наставник. — Вони відрізняються тим, що містять «аномалію». З плином століть визначення поняття аномалії змінювалося: цілковите зло, смертельний гріх, диявол. Але це не що інше, як недолугі спроби визначити щось непояснюване: приховану підступність людської природи. Споконвіку Церква відшукує злочини, що відповідають цим характеристикам, аналізує їх, класифікує. Для цього їй потрібна особлива категорія священнослужителів: пенітенціаріїв — ловців тіні.

— То це раніше було моїм заняттям?

— Твоє завдання — знайти зло в ім’я і заради Церкви. Твоя підготовка нічим не відрізнятиметься від підготовки кримінолога або слідчого поліції, однак окрім цього ти вмітимеш помічати дрібниці, яких інші не бачать.

Потім додав:

— Є такі речі, яких люди не хочуть визнавати й бачити.

Але він усе ще не збагнув остаточно змісту покладеної на нього місії.

— Чому я?

— Зло — це правило, Маркусе. А добро — виняток з правила.

Попри те що Клементе не відповів на його запитання, ці слова вразили його значно більше, аніж будь-які твердження. Головний зміст був зрозумілий. Він засіб. На відміну від інших, усвідомлював, що зло — це стале явище. У житті пенітенціарія не було місця для таких понять, як кохання до жінки, родина. Радість вважали фактором відволікання, а тому слід було від неї відмовитися.

— А як я зрозумію, що готовий?

— Зрозумієш. Однак, щоб розпізнати зло, ти мусиш спершу навчитися діяти в ім’я добра.

Після тих слів Клементе дав йому адресу та вручив один предмет.

Ключ.

Маркус прибув на призначене місце, не знаючи, що на нього там чекає.

Ішлося про двоповерховий будинок в одному з кварталів на околиці міста. Прибувши за вказаною адресою, побачив надворі купку народу. На вході повісили хрест з бузкового оксамиту: певний знак присутності покійника.

Він увійшов, проминувши гурт друзів і родичів, ніхто не звернув на нього уваги. Люди перемовлялися впівголоса, ніхто не плакав, однак атмосфера була насичена журбою, що відповідало ситуації.

Нещастя, що спіткало бідолашну родину, стосувалося дівчини. Маркус відразу впізнав батьків у кімнаті: тільки ці двоє сиділи, тоді як решта стояла. На їхніх обличчях відбивався не так біль, як розгубленість.

На мить пенітенціарій зустрівся поглядом з батьком. Міцний чоловік років п’ятдесяти, з тих, що можуть голими руками гнути металеві прути. І ось тепер він здавався знищеним, своєрідним утіленням цілковитого безсилля.

Труна стояла розкритою, присутні віддавали останню шану померлій. Маркус змішався з натовпом. Побачивши дівчину, він відразу збагнув, що смерть охопила її своїми обіймами ще за її життя. Прислухавшись до балачок навколо, зрозумів, що хворобою була вона сама.

Наркотики швидко отруїли її існування.

Однак Маркус не розумів, яким чином він міг творити добро за таких обставин. Тепер усе здавалося остаточно втраченим, непоправним. Тоді він міцніше стиснув у кишені ключ, який передав йому Клементе.

Що ним відмикали?

Отже, йому залишалося єдине: спробувати відімкнути всі двері. Отож він почав походжати будинком, намагаючись не привертати до себе уваги. Утім марно.

Він уже збирався махнути на все рукою, аж тут помітив у дальньому кутку ще одні двері. Єдині, у яких бракувало замкової щілини. За ними виявилися сходи. Отож він спустився в напівтемряві до підвалу.

Там було чимало старих меблів, станок для майстрування. Обернувшись, він помітив дерев’яну кабіну. Сауна.

Підійшов ближче, зазирнув усередину через кругле віконце у дверях кабіни. Але скло було товсте, а всередині затемно. І тоді він вирішив спробувати відчинити ключем. На його превеликий подив, ключ повернувся.

Щойно він відчинив двері, як у ніс йому вдарив нестерпний сморід. Блювотина, піт, фекалії. Він мимохіть відсахнувся. Та вже за секунду ступив крок уперед.

На підлозі того бридкого приміщення хтось лежав. Одяг брудний, волосся закублене, довга борода. Чоловіка жорстоко били, про що свідчило його запухле око, засохла кров на носі та в куточках рота, численні синці на відкритих ділянках тіла. На почорнілій від бруду шкірі рук вище від ліктів Маркус помітив татуювання: хрести з черепами, а на шиї — свастику.

З усього було очевидно, що ув’язнений перебуває в цій комірчині давно.

Повернувшись до Маркуса обличчям, чоловік затулив рукою єдине вціліле око, бо навіть таке слабке світло стало для нього неабияким подразником. У його погляді був помітний неприхований страх.

Та за якусь мить він збагнув, що перед ним — новий герой з того жахливого світу.

Можливо, саме через це в’язень посміливішав і заговорив:

— То була не моя вина… Ота молодь, вони самі приходили до мене, ладні на все заради бісового зілля… Вона попросила мене, щоб я взяв її, як проститутку, їй були потрібні гроші… Я всього лише