Читати книгу - "Заборонене кохання: я тебе знищу, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Перебігаючи дорогу на вулиці Вільпен я зупинилася посеред вулиці й підняла погляд на красиву скляну будівлю. На дев'ятому поверсі знаходилося видавництво батька. Серце прискорило свій ритм і невидимі сльози навернулися на очі.   

Рік тому мого батька несподівано не стало і для всіх це був удар під дих. Напевно, до такого ніколи не будеш готовий. Завжди бадьорого, здорового і завзятого, ще такого молодого, мого тата скосив серцевий напад. Перший раз лікарям вдалося його врятувати, але ще бувши в реанімації напад повторився і тоді йому навіть на місці не змогли надати допомогу. Організм не витримав шаленого ритму життя, постійних стресів, перевтоми та недосипання.   

Різкий звук, який долинав з боку, вирвав мене зі спогадів і тільки зараз я помітила, що так і не перейшла дорогу до кінця, а чоловік за кермом автомобіля злився і вже втрачав терпіння.   

Добігши до будинку, я перевела подих. Сьогодні був перший раз, коли я переступала поріг офісу після смерті батька. Спогади знову накотили на мене з величезною силою, але я все ж змогла їх відігнати, спробувала взяти себе в руки, адже скільки вже можна було жити минулим, настав час рухатися вперед.   

Зайшовши в ліфт, я натиснула на цифру дев'ять і намагалася заспокоїти тривогу, яка накривала мене з головою. Я абсолютно не уявляла, що чекає мене в цьому офісі та поняття не мала до чого варто бути готовою.   

- Мадам Вьен, добрий ранок, - Софі, колишня секретарка мого батька, а тепер помічниця його партнера, була сьогодні в доброму гуморі. Мені завжди подобалася ця дівчина, привітна і добра, але навіть їй не вдалося мене підбадьорити.   

- Доброго ранку Софі, месьє Бернар у себе? - Я стримано посміхнулася дівчині, видавлюючи з себе приязність, - на сьогодні у мене була призначена з ним зустріч.   

- Так, Вас уже чекають, - привітно посміхнулася дівчина і провела мене в кабінет. Зайшовши всередину приміщення, Софі мене представила, ніби Андре не знав хто я така і вийшла, тихенько причинивши за собою двері.    

З того часу, коли я була тут востаннє, нічого не змінилося. Я озиралася по сторонах, воскрешаючи в пам'яті тьмяні спогади. Все та ж класична обстановка, Андре собі не зраджував.   

Андре Бернар сидів за великим робочим столом повністю поглинений читанням якихось паперів і не відразу звернув на мене увагу. Мені довелося почекати кілька хвилин, поки він помітить мою присутність.