Читати книгу - "Заборонене кохання: я тебе знищу, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Побачивши мене, чоловік підвівся з-за столу і привітно посміхнувся. Треба ж, а за ті п'ять років, що ми не бачилися, він зовсім не змінився і був так само привабливий.   

Ще з самого дитинства я милувалася його зеленими очима. Андре був неймовірно гарний, але до сьогоднішнього дня у мене і в думках не було розглядати його з цієї сторони. Я завжди вважала його надто зрілим для себе, хоча різниця у віці між нами становила всього вісім років.   

Перший раз я його побачила, коли мені було п'ятнадцять чи шістнадцять років і з того самого дня він завжди здавався дуже дорослим, хоча я навіть не зациклювалася на цифрах. Про його зрілість свідчила його манера триматися і спілкуватися з іншими. Іноді здавалося, що навіть зі старшими людьми ніж він сам, Андре розмовляв поблажливо, тому куди вже мені.   

Сьогодні його очі знову привернули мою увагу, тільки от цього разу він дивився на мене зовсім по-іншому. Останній раз ми з ним бачилися, коли я їхала вступати в інститут. З того часу я трохи змінилася, подорослішала і стала більш впевнена в собі. У свої двадцять два у мене мало що залишилося від наївної й невинної дитини, якою я здавалася йому напередодні свого вісімнадцятиріччя.   

- Олівія, дорога, проходь, сідай, - чоловік привітно вказав на крісло навпроти свого столу і відсторонено посміхнувся.  

Андре був молодший за мого батька і коли він прийшов до нього в фірму після закінчення інституту, батько з радістю прийняв його на роботу. Через деякий час Андре розкрив всі свої таланти й відмінно зарекомендував себе перед радою директорів, так що вже незабаром вони з батьком стали повноправними партнерами.   

- Дякую, - посміхнувшись у відповідь, я зручніше влаштувалася в кріслі навпроти чоловіка. 

Нам треба багато чого обговорити, адже після смерті батька бізнес перестав приносити ті колосальні суми грошей, як раніше. А ті малі заощадження, які у нас були, мати спустила, не бажаючи відмовлятися від звичного способу життя.   

Я знала, що Андре в пам'ять про батька намагався нам всіляко допомогти, тому сплачував певну суму грошей кожен місяць, але я так само прекрасно розуміла, що було вже просто непристойно продовжувати їх приймати. На відміну від своєї матері й сестри, які за будь-яку ціну хотіли зберегти той рівень життя, до якого вони звикли. Я ж сприймала гроші, отримані від Бернара, як благодійність. А приймати подачки суперечило моїй гордості.   

- Розповідай з чим завітала, - чоловік посміхнувся, оголивши ряд ідеальних зубів. Навіть не скажеш, що йому було вже тридцять: спортивна статура, красиві риси обличчя, напевно, саме в таких закохуються з першого погляду.  

- Я б хотіла обговорити твою пропозицію щодо продажу частини бізнесу, — це рішення далося мені не легко, адже це була справа батька, його дітище. У свій час тато склав заповіт, у якому заповів свій бізнес мені, тому зараз я могла ним повноправно розпоряджатися, не питаючи думки матері й не отримуючи згоди ні на що.   

Звичайно, я розуміла, що вона буде дуже незадоволена, коли дізнається, що позбулася навіть мінімального джерела доходу, але в той момент мене хвилювало це менше всього. Я прекрасно розуміла, що якщо не продати свою частку зараз, то вже незабаром вона стане просто збитковою і ляже мертвим фінансовим тягарем на нашій родині. Скільки б я не намагалася, скільки б не заглиблювалася в тонкощі видавничого бізнесу батька, на жаль, я не могла тут нічого зробити. Книги були мені близькі, я дуже любила читати, але от наукова література... це було не моє.   

Закінчивши університет за спеціальністю "міжнародний туризм", зараз я обіймала посаду головного адміністратора у великій мережі готелів, але навіть цих грошей нашій родині було занадто мало. Мати не хотіла працювати, до того ж вона звикла, що завжди нас утримував батько, а молодша сестра максимум могла взяти зміну в кафе після навчання, та і то - я була проти цього. Савана і так цілий день проводила в інституті, адже це був її перший рік навчання, а потім допомагала по господарству, їй доводилося готувати їжу, прибирати. Намагаючись максимально скоротити витрати, ми розпустили весь і без того невеликий штат нашої прислуги.   

- Зовсім справи не йдуть? - Начебто й співчутливо, але, водночас якось поблажливо поцікавився Андре. Справи не те, що не йшли, вони топталися на місці, і зараз я хоч якось намагалася витягнути сім'ю з того становища, в якому вона опинилася.   

- Скажімо так, я тільки почала і поки що виходить не дуже, - я усміхнулася й знизала плечима, намагаючись звучати як можна безтурботно.   

- Я сам хотів тобі подзвонити, - виждавши якийсь час і немов обмірковуючи сказане відповів Бернар, - є в мене одна пропозиція, але я не знаю як ти до неї поставишся, - треба сказати, що знизивши тон і вимовивши ці слова, він мене дуже заінтригував, тому я сіла зручніше, і почала слухати. Мені не терпілося дізнатися, що він збирався запропонувати.