Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

— І як це допомагає? — його голос був спокійним, але в ньому чулася певна насмішка. Він наблизився на кілька кроків, і Аліса, відчувши цю близькість, спробувала відступити, але не змогла. Артем уже стояв так близько, що вона відчула його присутність майже фізично.

— Як ти взагалі збираєшся захищати свою маску, якщо так боїшся, що хтось її зніме? — запитав він, не відводячи погляду від її очей.

Аліса знизила плечима, намагаючись виглядати впертою.

— Я не боюся, — промовила вона, хоча сама не була в цьому впевнена. Її голос зраджував її. — Мені просто не потрібно, щоб ти розбирався в моєму житті.

Артем не відповів відразу. Він стояв перед нею, і на мить здавалося, що він збирається щось сказати, але лише відчував її погляд, який відводився, ховаючи ту саму уразливість, яку він вже бачив.

— Можливо, ти правий, — нарешті сказав він, знову поглядаючи на неї, але з усмішкою, яка не була її звичайною. — Твоя маска не так ідеально тримається, як ти думаєш.

Аліса була готова заперечити, але зрозуміла, що він правий. Вона не могла більше тримати все під контролем. Кожна мить з ним викликала в ній те, чого вона так боялася — справжні почуття. І хоча вона намагалася закрити себе від нього, йому вдалося знайти шлях до її серця.

Вони залишалися стояти одне перед одним, мовчки. Між ними не було більше слів, але це не заважало їм розуміти одне одного. Відчуття, яке раніше було незрозумілим і відчуженим, тепер стало реальним і безповоротним.

Артем повільно наблизився до неї, і Аліса не відступила. Її серце билося все сильніше, і кожен його рух лише поглиблював її внутрішній хаос. Вона знала, що це момент, коли вона може відмовитись або рухатися вперед, але вже не була впевнена, що здатна зробити вибір.

Артем дивився на неї так, наче міг прочитати її найглибші думки.

— Якщо хочеш бути чесною, то зрозумій, що твоїй масці не вдасться приховати все, — тихо сказав він. — Вона трісне, Алісо. І я буду тут, коли це станеться.

Аліса не відповідала. Вона лише подивилася йому в очі, і в цей момент між ними стало більше, ніж просто боротьба за контроль. Це було набагато складніше. Це було про те, хто вони насправді, без своїх ролей і масок.

І раптом вона відчула, як маска починає танути, залишаючи її беззахисною, але водночас більше живою, ніж будь-коли.

Розділ 26: Розкриття

Аліса йшла коридором, намагаючись не думати про те, що сталося між нею та Артемом. Все це почало виходити з-під контролю, і вона не знала, як далі бути. Її маска більше не трималася так, як раніше. Вона намагалася себе переконати, що це просто випадковість, що їхні розмови — це лише ще одна гра, але її серце заперечувало. І все частіше вона почала відчувати, як не може зупинити себе, коли він був поруч.

Артем був всюди. І навіть коли він не був поруч, він був у її думках. Це дивне відчуття, яке вона не могла пояснити. Його погляди, його слова, його сміх — усе це торкалося її душі, змушуючи її відчувати, що вона більше не може контролювати, що відбувається.

Якось на перерві, під час якихось незначних розмов із друзями, Аліса зауважила, як Артем стояв на іншому боці коридору, спостерігаючи за нею. Її серце миттєво прискорило свій ритм, і вона запитала себе, чому так. Вона вже знала відповідь, але намагалася її заперечити.

Знову його погляд. І знову вона не могла втекти від того, що відчувала. Відчуття було настільки сильним, що вона вирішила втекти, хоч і знала, що це не допоможе.

Але сьогодні він не дозволив їй втекти.

— Куди ти йдеш? — почувся його голос. Це була не просто запитання. Це було зауваження. Він дивився на неї так, що вона відчула кожну хвилину, як час повільно тягнувся між ними.

Аліса спробувала виглядати спокійно, хоча її руки, що тримали підручники, почали тремтіти.

— Мені просто треба йти, — відповіла вона з посмішкою, що не була переконливою.

Артем наблизився. Він був тепер так близько, що Аліса змушена була дивитися йому в очі.

— Ти не можеш так просто піти, — його голос був спокійним, але в ньому було щось, що змушувало її серце відчувати тиск. — Ми все одно повернемося до цієї розмови.

Аліса стояла мовчки, спостерігаючи за ним. Вона відчувала, як її внутрішній світ розхитується. Маска знову почала тріщати, і вона не знала, чи готова вона дозволити йому побачити все, що під нею.

— Може, я й не хочу цієї розмови, — здавалося, що її слова були останнім захистом. Але навіть вона сама чула, як вони слабкі.

Артем простягнув руку до її підборіддя, злегка піднявши його, щоб змусити поглянути в очі. Він на мить затримав погляд, і Аліса відчула, як його присутність змушує її розгубитися.

— Ти не можеш більше брехати, — сказав він тихо, але його слова прозвучали, як вирок.

Аліса знала, що він правий, але вона не була готова до цього. Її світ, її захист, усе, що вона побудувала, вже не мало значення.

— Я не знаю, чому ти так хочеш мене розібрати, — зітхнула вона, намагаючись відірвати погляд. — Може, тобі краще залишити мене в спокої.

Артем замовк, і кілька секунд вони стояли в тиші, а потім він нарешті сказав:

— Я залишу тебе в спокої, коли побачу тебе справжньою. Ти не можеш продовжувати жити в цій брехні. Не так, як ти хочеш.

Аліса була на межі того, щоб заплакати. У ньому була правда, яка розривала її на шматки. Все, що вона намагалася заховати, тепер було зовсім очевидним. І це не була лише гра, це була реальність, з якою їй доведеться зустрітися.

Тепер вона розуміла, що цього неможливо уникнути. Щось змінилося між ними, і ці зміни були не лише зовнішніми. Вона відчувала, як її власні почуття перевертаються, і зрозуміла, що не зможе більше тікати.

— Я буду чекати, — додав Артем, перш ніж відступити, залишаючи її стояти там, у коридорі, наодинці зі своїми думками.

Аліса залишилася сама, намагаючись прийняти те, що сталося. Її серце билося шалено, і вона знала, що це вже не просто про маску. Це було про її істинне «я», яке вона нарешті повинна була показати.