Читати книгу - "Улісс"

МІСІС БРІН: Щоб збити когось із пантелику, ви завжди вигадували якусь історію.

БЛУМ: Я розкажу вам один невеликий секрет, чому я тут опинився. Але нікому ні слова. Навіть Моллі. Я маю на це важливі причини.

МІСІС БРІН (палаючи з цікавости): Ні в якому разі.

БЛУМ: То, може, походимо, якщо хочете?

МІСІС БРІН: Авжеж.

Звідниця даремно робить йому знаки. Блум іде собі разом з місіс Брін. Тер’єр поспішає за ним, скімлячи й махаючи хвостом.

ЗВІДНИЦЯ: Жидівське поріддя!

БЛУМ (у спортивному костюмі вівсяного кольору з гілочкою жимолости в петлиці, фешенебельна жовта сорочка, картатий шарф з андріївським хрестом, білі гетри, бежевий плащ, накинутий на руку, червоні черевики, на грудях у футлярі польовий бінокль, на голові сірий капелюх-котелок): А ви пригадуєте, як колись у давні часи, у прадавні роки, коли Міллі, ми її називали маріонеткою, щойно відлучили, ми усім гуртом поїхали на перегони у Феарігауз?

МІСІС БРІН (у досконалого крою костюмі з темно-синьої вовни, велюровому білому капелюшку, вуалі-павутинці): В Лепардстаун.

БЛУМ: Атож. У Лепардстаун. Моллі тоді виграла сім шилінгів на трирічній кобилці її звали Неклич а потім ми верталися додому через Фоксрок у якійсь старезній чортопхайці і ви тоді красувалися у своєму новенькому капелюшку з білого велюру опорядженого кротовим хутром купленого за порадою місіс Гейс бо ціну на нього бач знизили і тепер він коштував тільки дев’ятнадцять одинадцять, а там додали трохи дроту і клапоть вельветину та й уже, закладаюся на що завгодно це вона зробила сама навмисно…

МІСІС БРІН: Звичайно ж, навмисно, брехлива котяра! Та годі про неї! Гарна порадниця!

БЛУМ: Тому що вона куди менше личила вам аніж та симпатична лискуча тока з крильцем колібрі, якою я так милувався на вас, а ви в ній виглядали дуже привабливо хоча убивати таку крихітну красу, їй-богу, жорстоко з вашого боку і серце у них менше за мачинку.

МІСІС БРІН (гладить його руку, манірно): Авжеж, я таки була жахливо жорстока.

БЛУМ (стиха, таємничо, дедалі швидше): А Моллі уминала сандвіч із м’ясом та гірчицею з кошика місіс Джо Галлагер для щоденного ланчу. Сказати правду, хоча у неї було досить і радників і залицяльників, мене ніколи особливо не хвилював її стиль. Вона була…

МІСІС БРІН: Занадто…

БЛУМ: Саме так. І Моллі знай сміялася коли Роджерс і Штукар О’Рейлі ну кукурікати принагідно, проїжджаючи повз ферму, і нас саме перегнав кабріолет Маркуса Теріуса Мозеса, торгівця чаєм, він їхав із дочкою, відомою під прізвиськом Танцюристка Мозес, і на колінах у неї сидів пудель, дуже поважний, і ви у мене запитали, чи не доводилося мені чути, або читати, або бачити…

МІСІС БРІН (завзято): Так, так, так, так, так, так, так.

Її постать поряд із ним тане в повітрі. Він простує далі, до пекельних воріт, Пес скімлить, супроводжуючи його позаду. У підворітті стоїть баба і сцить по-коров'ячому, нахилившися вперед і розставивши ноги. Біля зачиненого шинку зібрався гурт загулялих майстрових, слухають свого десятника з перебитим носом, а той бавить їх якимись небилицями, хрипко при тому жартуючи. А двоє безруких заходилися боротись і гарчать у п’яному запалі каліцького змагання.

ДЕСЯТНИК (він присів і говорить у ніс, голос звучить гугняво): І коли на Бівер-стрит Кернс зліз із риштувань, що він, по вашому, зробив? Відразу ж вирішив відлити і відлив у відерце з пивом, яке поставили Дерванові тинькарі там на стружках.

МАЙСТРОВІ (регочуть, роззявляючи свої вовчі пащі): От, чортяка!

Їхні вимазані фарбою шапки вихляють на їхніх головах. Заяложені вапном і клеєм, каліки без кінцівок гуцають навколо нього.

БЛУМ: Знову збіг. Вони думають: це смішно. Анітрохи. Серед білого дня. Намагався дійти. Повезло, що не було жінок.

МАЙСТРОВІ: Тож треба, припекло бідоласі. Сечу довелося спустити. І треба було в те пиво.

Блум рушає далі. Дешеві шльондри, поодинці й парами, у хустках і простоволосі, закликають із вуличок, дверей, закутків.

ШЛЬОНДРИ:

Куди тебе несе проти ночі, дурнику?

Як там твоє дрочило? Працює?

А пуцька у тебе в штанях лежить?

Давай, я так зроблю, що вона встане.

Блум чалапає через це людське гноїще, прямуючи до освіченої вулиці попереду. Відхиливши фіранку вікна, грамофон вистромив надвір свій мусянжевий погнутий хобот. Збоку шинкарка підпільного шинку торгується з трудягою і двома солдатами.

ТРУДЯГА (ригаючи): А де, з біса, цей блядський будинок?

ШИНКАРКА: Пердон-стрит. Пляшка міцного шилінг. Я жінка чесна.

ТРУДЯГА (схопивши за комір обох солдатів, тягне їх за собою): Британська арміє! Вперед, до перемог!

РЯДОВИЙ КАРР (за його спиною): Напився по самі вінця.

РЯДОВИЙ КОМПТОН (сміється): Не кажи!

РЯДОВИЙ КАРР (до трудяги): Казарми Портобелло, їдальня. Запитай Kappa. Просто Kappa і все.

ТРУДЯГА (репетує):