Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

Міша поїхав на два дні до Риги, а в мене з'явився вільний вечір для зустрічі з Ритою. Ми давно не бачилися, тому зустріч в улюбленій кафешці була довгоочікуваною для обох.

Я, як завжди, спізнилася і стрімголов влетіла в кафе, окидаючи шаленим поглядом усіх присутніх у пошуках рудої шевелюри. Але на мій подив, у залі не було нікого з рудим волоссям. Я розгублено озиралася, поки не почула знайомий голос Рити. Мене окликнула якась чужа дівчина, яку я навіть не впізнала спочатку. Але коли зрозуміла, що це моя подруга, оніміла від подиву... Руді кучері трансформувалися в темні рівні пасма до плечей.

– Так, так, крихітко, я тепер брюнетка. Досить стояти з роззявленим ротом. Я тебе вже зачекалася! – обурено вторила Рита, а я, як ошаліла, не могла вимовити жодного слова, дивлячись на рідне обличчя у новому незнайомому іміджі.

Скільки я пам'ятаю Риту, вона завжди була рудою. Цей натуральний мідний відтінок був її родзинкою. Вона любила свої кучері, шалено пишалася ними та оберігала від всілякої хімії та фарб.

– Рито! Навіщо? – видавила я з себе, навіть не намагаючись говорити брехливі компліменти. Ні, Марго виглядала надзвичайно, як завжди. До її обличчя пасувала б навіть лисина, не зіпсувавши її образу, але я все одно не могла змиритися з втратою розкішних від природи рудих кучерів.

Дістало все. Хочу змін. Ось і наважилася.

Я зрозуміла, що трапилося щось страшне. Дуже погане. Якщо Рита пішла на таку кардинальну зміну іміджу, то в її житті сталося щось жахливе.

Начальник відділу? – одразу здогадалася я. Це прізвисько так і прив'язалося до Артема, який так наполегливо домагався Рити всіма способами й таки досяг її прихильності. Але, мабуть, щось таки пішло не так. Моє передчуття мене не підвело.

Ха! Начальник відділу ... – з огидою в голосі промовила вона. – Це верхівка айсберга у його доходах!

І ти, звичайно, організувала експедицію до самого дна океану, так?

Звичайно ж.

І-і-і? – нетерпляче чекала я зрозумілої та розгорнутої відповіді.

Мудак він.

Рита схлипнула і роздратовано кинула вилку, яка з брязкотом ударила по дорогому фарфору. Я не вірила тому, що бачила. У Рити очі були на мокрому місці! У моєї Рити! У Маргарити Звягінцевої! Залізної леді!

Рит, ну розкажи вже по-людськи, що сталося?

Подруга зібралася, поправила свої незвично рівні пасма волосся і почала говорити.

Та нічого розповідати особливо. Цього й слід було чекати. Робота в державній енергокомпанії начальником із закупівель – це просто прикриття. Президент цієї ж компанії з ним у долі. Артем – власник ще кількох фірм, які постачають за завищеними цінами енергоресурси та обладнання для «Енергокомсталі». Коротше, ці два дружбани вигадали надійну схему, прикриваючи один одного.

Я роззявила рота з подивом, слухаючи Риткіну розповідь.

І наскільки все протизаконно?

На п'ятнадцять років із конфіскацією всього майна, Ясю! Ось наскільки! – вигукнула Рита, підібгавши губи.

І що ти будеш робити? Ти викриєш його?

І тут Ритка не витримала і з гіркими схлипами уткнулася в долоні. Я відразу витягла її з-за столика і потягла в дамську кімнату подалі від зацікавлених поглядів інших відвідувачів кафе. Ще жодного разу я не бачила її в такому стані. Істерики можна було очікувати від мене, але не від Рити.

Абияк заспокоївши її та протерши обличчя вологими серветками, я як могла втішала її обіймами. Їй треба було виплакатися.

Не можу-у-у-у! – завивала вона, уткнувшись мені в плече.

 Що ти не можеш, Рит? – жалісно допитувалась я.

Не можу я заявити на нього-о-о… Люблю я його-о-о! Люблю-у-у….

Я ще сильніше притисла її до себе. Бідна, бідна моя Рита.

 Слухай, ходімо додому, га? Поговоримо спокійно.

Я вивела Риту на свіже повітря, а сама, швидко розплатившись, згребла в оберемок наші речі та вибігла до неї. Ми вирушили до мене. Вже вдома вона все розповіла. Що вона зізналася Артему, ким є, і що в курсі всіх його махінацій. Потім у всіх фарбах описала скандал, який йому закотила, як покинула його і пригрозила, що якщо той ще хоч раз з'явиться в її житті, то сяде за ґрати серйозно і надовго.

Ти дозволиш йому й далі каламутити з податками та тендерами?

Формально у них все за законом, але, звичайно, якщо копнути, то можна довести махінації, – вже спокійним голосом пояснювала Марго, моментально включивши тон начальниці податкової. – Якщо він рипнеться або почне нахабніти ще більше, то ми його накриємо. І прикривати його дупу я, звичайно, теж не збираюся. Це лише питання часу, коли хтось із моїх хлопців зверне на них увагу і тоді вже Тьомі з його дружбаном не топтати рясту.

Рита більше не плакала, повернувши собі звичний образ впевненої та сильної жінки. Але я все одно відчувала її біль, моя душа чула, як кричить і крається її серце...

– А що там Михайло? – вирішила вона перевести тему для розмови?

Все добре! Завтра прилітає.

Ви так і думаєте бачитись позмінно? – жартівливо підморгнула вона.

Міша все розуміє і готовий почекати на мене. У жовтні, гадаю, злітати до нього…

У жовтні? Це ж за півтора місяця! Та з'їжджайтеся вже! Ви ж створені одне для одного!

І що це ти так мрієш мене позбутися, а? – відбулася жартами я. – Я не можу все кинути та поїхати…

В голові раптом виплив той мій картковий розклад на переїзд. Сумнівне поєднання Вежі та Страшного Суду все більше змушувало мене боятися, що Міша ось-ось підніме цю розмову і не залишить мені вибору. Страх, що щось може піти не так, став потроху затьмарювати те легке занепокоєння, яке спочатку викликала в мені подорож до Риги.

Заради Влада змогла…

Я не заради Влада виїжджала тоді! Я тікала від своїх проблем... Це не одне й те саме. Крім того, Міша, взагалі-то, теж міг би перебратися до столиці… – міркувала я.

Ти в своєму розумі? Де це бачено, щоб чоловік за бабою йшов? Навпаки має бути.

І це я чую від залізної леді Маргарити Звягінцевої, під керівництвом якої працює абсолютна більшість чоловіків, – відрізала я провокаційний випад подруги, вколовши її ж зброєю: іронічними шпильками та скептицизмом.