read-books.club » Сучасна проза » Тягар пристрастей людських 📚 - Українською

Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

179
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тягар пристрастей людських" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 162 163 164 ... 212
Перейти на сторінку:
жити без вас не можу. Я хочу вас.

Філіп випручався з її обіймів.

— Будь ласка, вставайте. Ви виставляєтеся на посміховисько і робите з мене дурня.

— Я люблю вас, Філіпе. Я хочу спокутувати за всі образи, яких вам завдала. Я більше так не можу, це суперечить людській природі.

Він вислизнув із крісла, залишивши її сидіти там.

— Мені страшенно прикро, але вже пізно.

Мілдред зайшлася риданнями, від яких краялося серце.

— Чому? Як ви можете бути таким жорстоким?

— Думаю, через те, що я занадто палко вас кохав. Моя пристрасть вичерпалася. Думка про будь-яку близькість лякає мене. Я не можу дивитися не вас, не згадуючи Еміля і Ґріффітса. Тут нічим не зарадиш. Гадаю, це просто нервове.

Мілдред схопила Філіпа за руку і вкрила її поцілунками.

— Не робіть цього! — крикнув він.

Дівчина відкинулася в кріслі.

— Я так більше не можу. Якщо ви мене не кохаєте, я краще піду геть.

— Не будьте дурепою. Ви не маєте куди йти. Можете залишатися тут скільки вам заманеться, але зрозумійте нарешті: ми просто друзі й нічого більше.

Тоді Мілдред раптом припинила вдавати пристрасть і тихенько вкрадливо засміялася. Непомітно наблизившись до Філіпа, вона обійняла його й улесливо зашепотіла на вухо:

— Не будьте таким дурним. Думаю, ви просто нервуєте. Ви ще не знаєте, якою я можу бути милою.

Мілдред притулилася до Філіпа і потерлася своєю щокою об його. Її посмішка здавалася Філіпові бридким хтивим вищиром, а багатозначний блиск очей сповнював жахом. Він інстинктивно відсахнувся.

— Не треба, — кинув.

Утім, Мілдред його не відпускала. Її губи шукали його вуста. Філіп схопив дівчину за руки, із зусиллям відірвав їх від себе і відштовхнув її.

— Ви огидна, — сказав він.

— Я?

Аби втримати рівновагу, Мілдред ухопилася однією рукою за камінну полицю. Якусь мить вона дивилася на Кері, і раптом на її щоках з’явилися дві червоні плями. Вона верескливо й роздратовано розреготалася.

— Це я огидна?

Мілдред змовкла і рвучко ковтнула повітря. А потім вибухнула шаленим потоком лайки. Вона дерла пельку, обзиваючи Філіпа всіма словами, які могла вигадати. Ці брудні прокльони спантеличили Кері, адже дівчина завжди так прагнула здаватися вишуканою, так дивувалася непристойностям, — він і гадки не мав, що вона знає всі ці слова, які тепер вилітали з її рота. Мілдред підійшла до нього і впритул наблизила своє спотворене гнівом обличчя. Вона верещала і бризкала слиною.

— Я ніколи не кохала вас, жодної миті. Я завжди мала вас за дурня й помирала з вами від нудьги, нудьгувала так, що аж щелепи зводило, я ненавиділа вас, і якби не гроші, ніколи б не дозволила торкнутися до себе пальцем, а від ваших поцілунків мене нудило. Як ми з Ґріффітсом із вас сміялися! Сміялися, що ви такий бовдур. Бовдур! Бовдур!

Потім вона знову вибухнула потоком гидкої лайки. Звинувачувала Філіпа в усіх можливих пороках; називала його скупердяєм, ідіотом, марнославним егоїстом; злостиво ґлузувала з усього важливого для нього. Нарешті повернулася, щоб піти. Продовжуючи горлати непристойності, вигукуючи брудні образливі слова, вона схопилася за клямку дверей і розчахнула їх. А тоді повернулася й кинула Філіпові образу, яка (як вона чудово знала) насправді його зачіпала. Дівчина вклала у це слово всю злість і отруту, на які спромоглася. Її слово вдарило навідліг:

— Каліка!

97

Наступного ранку Філіп, здригнувшись, прокинувся й відчув, що проспав. Годинник показував дев’яту. Він вистрибнув із ліжка й побіг на кухню по гарячу воду, щоб поголитися. Мілдред не було видно, а вчорашній посуд в умивальнику так і залишався непомитим. Кері постукав у двері.

— Мілдред, прокидайтесь. Я страшенно запізнююся.

Дівчина не відповіла навіть після гучнішого гупання, і Філіп вирішив, що вона ображається на нього. Утім, він занадто поспішав, аби непокоїтися про це. Він закип’ятив трохи води і застрибнув у ванну, яку завжди наливали з вечора, щоб устигнути нагріти. Філіп розраховував, що Мілдред приготує сніданок, поки він одягатиметься, і залишить його на столі у вітальні. Вона вже кілька разів робила так раніше, коли була в поганому гуморі. Однак зараз не чути було, щоб дівчина рухалася квартирою, і Кері зрозумів: якщо він хоче поснідати, доведеться зайнятися цим самостійно. Його дратувало, що Мілдред викидає коники саме того ранку, коли він проспав. Філіп одягнувся, а дівчина так і не з’явилася, хоча чути було, як вона ходить у себе в кімнаті. Вочевидь, Мілдред уже вставала. Кері приготував собі чай і відрізав кілька скибок хліба з маслом, які проковтнув, узуваючи черевики; потім збіг сходами вниз і кинувся вуличкою до дороги, де можна було сісти в трамвай. Поглядом він шукав ятки з газетами, щоб дізнатися з оголошень воєнні новини, але думки поверталися до сварки напередодні: тепер, коли він заспокоївся і поспав, вона видавалася сміховинною; Філіп здогадувався, що виставився на посміховисько, але не міг упоратися з власними почуттями, і вони перемогли його. Він гнівався на Мілдред за те, що опинився в такому становищі, і знову з подивом пригадав її брудну лайку, коли дівчина вибухнула від люті. Пригадавши останню репліку, він залився рум’янцем, але одразу ж презирливо здвигнув плечима. Філіп давно знав, що, сердячись на нього, люди ніколи не забувають вказати зайвий раз на його ваду. Помічав, як дехто в лікарні копіює його ходу, щоправда не відкрито, як у шкільні роки, а за спиною, впевнений, що він не бачить. Тепер він знав, що в цьому немає злих намірів, просто від природи всі ми — тварини, схильні до наслідування, до того ж цим так легко насмішити інших. Філіп чудово все розумів, але не міг із цим примиритися.

Він залюбки занурився в роботу. Палата, до якої Філіп увійшов, здалася йому симпатичною і дружньою. Медична сестра привіталася, кинувши на нього швидкий діловий погляд.

— Сьогодні ви запізнилися, містере Кері.

— Я вчора загуляв.

— Це видно.

— Дякую.

Посміюючись, він підійшов до свого першого пацієнта — хлопчика з туберкульозними виразкам — і зняв із дитини пов’язку. Хлопчик зрадів, побачивши Кері, а той піддражнював його, накладаючи на рану чистий бинт. Пацієнти любили Філіпа, адже він завжди добре до всіх ставився і мав ніжні руки, що не завдавали болю: деякі інші практиканти часом бували грубими і діяли бездумно. Пообідав Філіп із друзями в студентському клубі; їжа була скромною — булочка з маслом і горнятко какао, а розмовляли всі про війну. Кілька студентів поїхали на фронт, але адміністрація була вибагливою і відмовляла всім, хто не пройшов практику в шпиталі. Дехто

1 ... 162 163 164 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тягар пристрастей людських», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тягар пристрастей людських"