Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

на морозі в різдвяну ніч. Дівчина остаточно вирішила покласти край цьому безглуздю в Брайтоні: вони залишаться вдвох, усі навкруги вважатимуть їх подружжям, на них чекають прогулянки на причалі й оркестр. Але, виявивши, що ніщо не змусить Філіпа оселитися з нею в одній кімнаті, коли він заговорив до неї тоном, якого вона ніколи раніше не чула, Мілдред раптом зрозуміла, що не потрібна йому. Ця новина приголомшила дівчину. Вона пригадала все, що Кері казав у минулому, і як він безнадійно її кохав. Мілдред почувалася приниженою і гнівалася, однак їй допомагала природна зухвалість. Нехай Філіп не вигадує, наче вона кохає його, бо це не так. Часом вона ненавиділа його і мріяла принизити, але почувалася якоюсь безпомічною: тепер Мілдред не знала, з якого боку до нього підступитися. Потрохи він почав її дратувати. Кілька разів Мілдред поплакала. Кілька разів поводилася з ним особливо люб’язно, але варто їй було взяти його під руку, прогулюючись ввечері набережною, Філіп одразу знаходив якийсь привід вивільнитися, наче її дотик був йому неприємний. Вона його не розуміла. Єдиний вплив на нього Мілдред мала завдяки дитині, котру той, схоже, любив щодня більше: якщо вона давала доньці стусана чи ляпанця, Кері скаженів від гніву; знайома ніжна усмішка розквітала на його обличчі тільки тоді, коли він бачив Мілдред із дитиною на руках. Дівчина помітила це, коли їх фотографували на пляжі, і потім частенько брала дитину на руки ради цього.

Коли вони повернулися до столиці, Мілдред узялася за пошуки роботи й запевняла, що це буде нескладно. Вона більше не хотіла залежати від Філіпа і радісно уявляла, як повідомить йому, що переїжджає і забирає з собою дитину. Однак, коли така можливість стала ближчою, дівчині не вистачило сміливості. Вона відвикла від довгого робочого дня і не хотіла опинитися на побігеньках у завідувачки, а почуття власної гідності ремствувало від думки, що знову доведеться вдягати форму. Мілдред переконала сусідів, що вони з Філіпом добре забезпечені; це буде справжнім приниженням, якщо люди довідаються, що вона вимушена піти на роботу. Природжена млявість теж давалася взнаки. Вона не збиралася йти від Філіпа і не розуміла, навіщо це робити, поки він готовий утримувати її. Грошей вистачало лише на необхідне, однак тепер вона мала їжу й дах над головою, а його справи скоро могли покращитись. Філіпів дядько був старим і міг не сьогодні-завтра померти, залишивши племінникові невеличкий спадок; а якщо навіть нічого не зміниться, це однаково краще, ніж надриватися з ранку до вечора за кілька шилінгів на тиждень. Мілдред майже не докладала зусиль; продовжувала читати оголошення в щоденних газетах, але тільки для того, щоб продемонструвати: вона хоче працювати, якщо трапиться щось вартісне. Часом її охоплювала паніка: вона лякалася, що Кері колись набридне її утримувати. Вона більше не мала над ним влади й вигадала, наче він дозволяє їм залишатися в квартирі лише через свою прихильність до дитини. Ця думка не йшла з голови, і дівчина розлючено присягнулася собі, що колись змусить його за все заплатити. Мілдред не вдавалося примиритися з тим, що Філіп її більше не кохає. Вона змусить його закохатися знову. Ображене самолюбство не заспокоювалося, і Мілдред дивним чином іноді тягнуло до Філіпа. Його прохолодне ставлення дратувало. Мілдред без упину думала про нього. Їй здавалося, що Кері жахливо з нею поводиться, і дівчина не розуміла, чим заслужила таке ставлення до себе. Вона повторювала собі, що жити так протиприродно. Потім Мілдред спало на думку, що якби все було інакше й вона завагітніла, вони б неодмінно побралися. Філіп був дивакуватим, але залишався джентльменом в усьому. Цього ніхто не міг заперечити. Кінець кінцем ця думка перетворилася на нав’язливу ідею, і дівчина вирішила будь-що змінити їхні стосунки. Тепер Філіп навіть не цілував її, хоч Мілдред цього хотілося: вона ще пам’ятала, як пристрасно він притискався до неї вустами. Думки про це якось незвично хвилювали дівчину. Вона тепер часто прикипала поглядом до його рота.

Якось на початку лютого Філіп розповів Мілдред, що обідатиме з Лоусоном — художник влаштовував у майстерні вечірку з приводу дня народження, — і повернеться пізно. Лоусон купив у шинку на Бік-стрит кілька пляшок їхнього улюбленого пуншу, і всі сподівалися весело провести час. Дівчина поцікавилася, чи будуть там жінки, і Філіп відповів, що панянок не буде: художник запросив лише чоловіків, і вони збиралися просто посидіти, покурити й потеревенити. Дівчині це здалося не надто веселим; якби вона була художником, запросила б десяток натурниць. Мілдред лягла, але заснути не вдавалося, і раптом їй дещо спало на думку. Вона підвелася і зачинила дверцята на сходовій клітці, щоб Філіп не зміг увійти. Він повернувся о першій, і на сходах почулася його лайка з приводу зачинених дверцят. Мілдред устала й відчинила йому.

— Заради всіх святих, навіщо ви зачинилися? Перепрошую, що довелося витягнути вас із ліжка.

— Я навмисно залишила дверцята відчиненими. Навіть не знаю, як вони зачинилися.

— Біжіть назад до ліжка, інакше застудитеся.

Філіп зайшов до вітальні й запалив гас. Дівчина рушила назирці й підійшла до каміна.

— Хочу трохи погріти ноги. Вони просто крижані.

Він сів і взявся знімати черевики. На щоках у нього грав рум’янець, а очі блищали. Мілдред вирішила, що він добряче випив.

— Весело провели час? — поцікавилася вона, усміхнувшись.

— Так, просто прекрасний вечір.

Філіп був цілком тверезий, але досі збуджений розмовами і сміхом. Такі вечори нагадували йому старі часи в Парижі. Він був у чудовому гуморі. Витягнув із кишені люльку і наповнив її тютюном.

— Ви не збираєтеся лягати? — запитала дівчина.

— Поки ні, спати зовсім не хочеться. Лоусон у чудовій формі. Поки я там був, він торохкотів, як навіжений.

— І про що ви говорили?

— Бог знає! Про все на світі. Якби ви бачили, як ми всі дерли горлянки й ніхто нікого не слухав.

Потішений цими спогадами, Філіп розреготався, і Мілдред теж засміялася. Вона не сумнівалася, що він випив більше, ніж слід було. Саме на це вона й розраховувала. Мілдред добре знала чоловіків.

— Можна мені сісти? — спитала вона.

Перш ніж Філіпові вдалося відповісти, дівчина вмостилася у нього на колінах.

— Якщо ви не збираєтеся лягати, краще підіть і вдягніть халат.

— Ох, мені добре й так. — Дівчина обійняла його за шию і притиснулась обличчям до щоки. — Чому ви такий прикрий зі мною, Філе?

Він спробував підвестися, але дівчина не дозволила.

— Я справді люблю вас, Філіпе, — сказала вона.

— Не верзіть дурниць.

— Це не дурниці, а правда. Я