Читати книгу - "Улісс"

БЛУМ: Бережися кишенькових злодіїв. Давній злодійський викрутас. На ходу зіткнеться з вами і зріже ваш гаман.

Довкола никає чийсь мисливський пес, ніс до землі, щось шукає, винюхує. Яийсь чолов’яга чхає. І ось з'являється бородатий згорблений дідуган у довгому каптані сіонських старшин і ковпаку з червоними китичками. Окуляри в роговій оправі зсунулися на кінчик носа. Жовті патьоки отрути на змореному обличчі.

РУДОЛЬФ: За сьогоднішній день ти примудрився проциндрити аж цілі дві півкрони. Я ж казав тобі: ніколи не води компанії з п’яними гоями. От. Грошиків тобі від того не прибуде.

БЛУМ (понуро стоїть, ховаючи за спиною пакунки з бараниною та свининою, відчуваючи їхні холод і тепло). Ja. Ich weiss, papachi[319].

РУДОЛЬФ: А що ти тут робиш у такому місці? Чи у тебе немає душі? (Тремтливі пазурі мацають Блумове німотне обличчя.) Чи ти, може, не мій син Леопольд, не онук Леопольдів? Чи ти не любий мій син Леопольд, що залишив дім батька свого і залишив бога своїх прабатьків Авраама і Якова?

БЛУМ (обережно): Так, це справді так, тату. Мозенталь. Усе, що лишилося від нього.

РУДОЛЬФ (суворо): А одного разу тебе привезли вночі додому п’яного в дим, бо ти пропив усі свої шилінги, до останнього пенса. Як називають тих ваших хлопців, що бігають?

БЛУМ (вузькоплечий юнак у шикарному синьому оксфордському костюмі з жилетом і в тирольському брунатному капелюсі, з годинником Вотербері з чистого срібла на подвійному ланцюжку «Принц Альберт» із печаткою і дармовисиками. Один бік костюма покритий не засохлою грязюкою): Побігаї, тату. Це було один-єдиний раз.

РУДОЛЬФ: Один-єдиний! Весь викачався в грязюці. Рука розпанахана. Може бути правець. Вони таки доведуть тебе до капуту, Леопольде-любчику. З цими хлопцями треба бути насторожі.

БЛУМ (вагаючись): Вони умовили мене пробігти спринт. А там була грязюка, я й посковзнувся.

РУДОЛЬФ (із презирством): Goim nachez[320]. Гарна картина для твоєї бідолашної матері!

БЛУМ: Мама!

ЕЛЛЕН БЛУМ (З'являється як у пантомімі, де буває присутній цей комічний персонаж: провінційна панія у чіпці зі стрічками, в криноліні і з турнюром, як у вдови Твенкі, блузка з рукавами пишними від плеча до ліктя і вузькими від ліктя до зап'ястя, що защібається на спині, сірі рукавички, брошка з камеєю, волосся вкладене в сітку. Вона підходить до поручнів сходового майданчика, тримаючи криво свічник, і перелякано репетує.) Боже, мій Боже милий! Що це вони з ним зробили! Де мої солі? (Задирає поділ і починає гарячково копирсатися в кишені смугастої нижньої спідниці. Звідти випадають слоїк, шматочок проскури, зморщена картоплина, целулоїдна лялечка) Свята Божа Мати, але де ж ти був, де?

Блум, мимрячи щось нерозбірливо, опустивши очі додолу, силкується засунути свої пакунки в кишені, які й так переповнені, і, зазнавши невдачі, стоїть ні в сих ні в тих, щось бурмочучи.

ГОЛОС (гостро): Польді!

БЛУМ: Хто це? (Ховає голову між плечі, чекаючи духопела.) Слухаю вас уважно.

Він підводить погляд. Навколо фінікові пальми, а перед ним красуня в шатах туркені. Пурпурові шальвари і прикрашена золотим шитвом блузка не спроможні приховати її спокусливі пишні форми. Її стан підперезаний широкою жовтою крайкою. Біла чадра, що вночі набула трохи бузкової барви, закриває її обличчя, залишаючи тільки великі чорні очі та волосся кольору воронячого крила.

БЛУМ: Моллі!

МЕРІОН: Була Моллі — помінялись ролі. Віднині, мій любий чоловіче, коли ми будемо з тобою спілкуватися, ти мене іменуватимеш місіс Меріон. (Глузливо.) Ось наш благовірний чоловіченько, чи не застудив він, гуляючи так довго, свої ніженьки?

БЛУМ (переступаючи з ноги на ногу): Ні-ні. Анітрохи.

Він дихає глибоко, збуджено, ковтаючи повітря, питає, сподівається, ось приніс свинячі ніжки їй на вечерю, йому треба стільки сказати їй, вибачитися, побажати, словом, він наче зачарований. На чолі у неї блискуча монета. На пальцях ніг коштовні персні. Кісточки ніг з’єднані тоненьким ланцюжком. Біля неї верблюд із високим тюрбаном на голові, стоїть, чекає. Шовкова драбинка з безліччю щаблів звисає з паланкіна, що височить між його горбами. Він тупцяє на місці й неспокійно крутить задом. Вона сердито ляскає його по стегнах, і золочена узда гнівно подзвонює на її браслеті. Лає його мавританською мовою.

МЕРІОН: Nebracada! Femininum.

Верблюд піднімає передню ногу, зриває з дерева великий плід манго, тримаючи подвійним копитом, і простягає його господині, моргаючи, тоді схиляє голову і вигинає шию, муркаючи, готується стати на коліна. Блум теж нахиляє свою спину, наче хоче підставити її і собі.

БЛУМ: Я міг би вам… Тобто як ваш меменеджер… Місіс Меріон… якщо ви…

МЕРІОН: То ти втямив, що тепер усе змінилося? (Спроквола погладжує свій прикрашений дармовисиками корсаж. В її очах дружнє співчуття.) Ет, Польді-Польді, тобі ще треба побувати в усяких бувальцях, доки наберешся кебети. Вчитися треба та вчитися.

БЛУМ: Я так хотів повернутися по той лосьон, що в ньому віск із помаранчевим цвітом. У четвер він зачиняється рано. Але завтра я насамперед туди відразу. (Ляскає себе по кишенях.) Ця клята мандрівна нирка. Ох!

Він показує на південь, потім на схід. Там з’являється новенький чистенький брусок лимонного мила, випромінюючи світло і пахощі.

МИЛО: Ми домовилися: Блум миє землю, я — небо.